Нам лист!

А ви знаєте як приємно отримувати паперові листи? Обов'язково спробуйте! Листи викликають посмішку навіть якщо вони написані неприємними людьми, але щиро і від душі. Навіть, якщо там багато незрозумілих і дивних фраз, купа помилок і не дуже зрозумілі думки, листи несуть в собі гарні емоції... Варто лише подумати про те, що колись цей папір шелестів листям, а тепер частинка лісу лежить у вас на столі, варто уявити як людина думала що написати, як ручка літала над папером, як думки наввипередки влізали автору в голову, як слова красувалися один поперед одного між лінійками чи клітинками листка, як чай самотньо холонув, бо про нього забули, захоплені письмом. Це не такі бездушні букви, якими зараз послуговуюсь я, це кривульки, в кожну з яких вкладене щось особливе, знаки, які несуть тепло рук і душі.
Будь ласка, люди, будьте уважнішими щодо інших - пишіть їм паперові листи!

***

ти схожий на павутинку
такі ж чудні узори
такі ж переливи на сонці
такі ж пісні від подиху вітру (вони прекрасні - прислухайтесь)
і я так само боюсь тебе торкнутися
бо я точно порву надтонкі волосини, зіткані з чогось особливого, так вже було не раз і не двічі. я не будую, бо мій дідусь був будівельником, а я - ні. я руйную, бо для цього не потрібні навички. я - руйнівник, пожежник із майбутнього Бредбері.

Не ти

і ще дещо зі старого...

А знаєш? А тепер вже не болить...
Ти здогадаєшся, я думаю, чому.
Бо я вже звикла, й це не просто мить -
Це стиль життя, в якому ти погруз...
Ні, це не ти і не твоя душа.
І це не ти, якого я кохала.
Я зараз, як поранене лоша,
Яке без сили серед шляху впало.
А ти - не ти, на себе геть не схожий.
Ти деградуєш, синапси втрачаєш,
Із унікального ти станеш так, як кожен.
Я уже чую як ти розмовляєш...
Пардон, поводишся ти, як останнє бидло,
Ти думав, що життя це буде легким?
Невже тобі самому не набридло?
Як шкода, що від тебе я далеко...
Хоча, напевно, це нічого не змінило б,
Мене б ти не послухався, напевно,
Ти не правий - тебе життя не било,
Це ти життя зламав необережно...
Та сонце буде вранці знов вставати,
І звечора заходити за обрій.
Мені тебе не буде вистачати...
Але нічого більш не зміниться в природі.

PS photo by marburi

про осінь

Осінь виявилася дуже пунктуальною пані, на відміну від весни, яка дуже часто запізнюється. Холод і хмуре небо цьогоріч прийшли навіть трохи заздалегідь. У всіх нормальних людей навчальний рік вже почався, але не в нас! Наша біготня збудоражить Львів аж з наступного тижня. А це означає, що знову почнуться пари, репетиції, книжки по ночах, скорочені до непристойного прогулянки і довгі до неможливості лекції, а також багато нових цікавих подій. І я вже все приготувала для своєї діяльності: набудувала планів, розшукала купу цікавинок на вересень і навіть підготувала свій новий блокнот до всієї цієї плутанини.

Відпочинок закінчився і нарешті ми знову погрузимося в атмосферу робочої суєти, недосипання і нікудиневспівання. Так от рік починається досить успішно. Напевно, я нарешті вже доросла до того щоб винести свою "творчість" в люди. 22 вересня я виступлю на літвечорі клубу ЗаБавлЯнКА, щоправда, цього разу лише на Вільному мікрофоні, але це теж немале досягнення для мене.

Так от, дуже  хотілося б, щоб ви допомогли мені вибрати 2-3 вірші для читання. Була б дуже вдячною.
Ну і звичайно, хто хоче приходьте послухати.

Вибачте

Знаєте, насправді, зараз мені дуже важко вести блог. Я не можу розібратися сама в собі, зовнішні обставини взагалі катастрофічні, але ж я так хочу приносити позитив, радість і щастя, осяяти хоч кількох людей своїм світлом. Проте, моя лампа чомусь гасне і зараз лише ледь жевріє, подаючи тільки незначні натяки на своє існування. Моє світло настільки тьмяне, що не може освітити навіть найближчих людей, а жар настільки холодний, що не зігріває навіть кота. Вибачте мені, шановні читачі, якщо деякі мої публікації не світяться, а поглинають фотони, вибачте, якщо за другим законом термодинаміки я забираю у вас тепло, але я буду старатися виправитись, я справді хочу нести людям добро.
Скоро почнеться новий навчальний рік, скоро я поїду в своє лігвище, де проведу більшу частину цього року. Я щиро сподіваюся, що моє життя зміниться в кращу сторону, тому що для цього є всі передумови.
Люди, дякую, що ви зі мною (як би мало вас не було, я знаю, що ви існуєте), дякую за те, що ви мене читаєте, за те, що вам подобаються мої метелики.
Сподіваюся, що цей навчальний рік принесе вам і мені ще багато приємних сюрпризів!
А поки ось вам дуже життєстверджуюче фото, зроблене у Львові.

Коли мені дуже погано,
Мене обіймають люди.
І я от не знаю напевно,
Але вони мене дуже люблять.

Коли мені дуже погано,
Мені радять цукор їсти.
І це дуже гарна порада,
Коли лінь місити тісто.

Коли мені дуже погано,
Читаю чужії вірші,
І думаю, дуже гарно
Усе ж дехто зараз пише.

Коли мені дуже погано,
Мені хтось вмикає пісню.
І я заслуховуюсь жадно
Аж поки терпіння не трісне.

Коли мені дуже погано
І світ весь жахливий і темний,
Я згадую мою маму
Й маленький пишу памфлетик.

PS photo by Anna Gawlak