І все ж, я не розумію лише одного.

Більше 20 років тому 90% жителів тоді ще УРСР проголосували за незалежність України, її вихід з Радянського Союзу. Зараз частина тих самих людей повертає голову в сторону Росії, правонаслідниці СРСР.
Невже з тієї сторони прийшло ще мало горя на наші землі? Мало людей було знищено віяннями з Москви? Мало крові випила з нас "старша сестра"? Мало знущань ми зазнали?

Я не розумію як можна продавати душу за гроші, не розумію як можна продавати свою Батьківщину, свій народ. Напевно, мені справді не дано зрозуміти цього. І, напевно, це і на краще.

Любіть Україну так, як досі ніхто ще цього не робив...

І знову про революцію, вже ніби підсумки...

Ну от пройшло два тижні мітингів, акцій протестів, "страйків", багатообіцяючих лозунгів, пропускання пар, порожніх коридорів у ВУЗах, яскравих плакатів, холодних площ, гарячих майжечаїв і сердець. Як бачимо, результат (хотілося б написати "не", але на жаль...) забарився. Нашій владі чомусь байдуже на народ, тому основних його вимог ніхто навіть не збирається виконувати. І це не песимізм, а здоровий реалізм: влада живе окремим життям від народу, навіть не зважаючи на нас.
Це те, що думають всі.