ненавиджу і завжди щиро всією душею ненавиділа будь-що пов'язане з війною...
не дивилась фільмів, закривала вуха, слухаючи вірші, вимикала пісні....
...а зараз... що мені зробити?! закрити душу? я нічого не можу вдіяти...
влада і опозиція, як завжди, використовують щирі душі, яких Бог не чує, і заливають всім очі патріотизмом, якого самі не мають. стоять на трибуні і закликають кидатися під кулі, вимагають перемовин, а самі? самі що вони зробили? тиснули руку "ворогові", відсипалися в теплих ліжках, і просто заздрили царю, що не на його місці...
кати. кати мого народу. так писав Симоненко. він їх шукав. так от же вони - на головних телеканалах країни, якої він прагнув, яку кохав. ось вони - граються невинними життями і вигадують нові тортури.
я більше не можу нічого зробити, як заховатися, замкнути своє літо на ключ щоб метелики не замерзли і повернутися лише тоді, коли ненависть до зовнішнього світу хоч трохи вщухне.
вибачте.

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

Василь Симоненко