Яким я уявляю майбутнє України (ессе на тему з соціології)

Майбутнє - наслідок сучасного. Часто кажуть, що діти - наше майбутнє. Але давайте на хвилинку задумаємось хто це, від чого залежить їхнє світобачення, поведінка, думки. Діти - це відображення батьків, дзеркало світу, в якому вони ростуть.  А те, ким вони стануть і що зроблять, напряму залежить від дорослих, які їх зараз оточують.
Мрії - це дуже добре. Часто вони перетворюються в цілі, яких прагне прагне людина, і допомагають їй жити. Але для того щоб вони здійснились, потрібно уявляти не стільки кінцевий результат, скільки шлях, який до нього веде.

Я чітко усвідомлюю, що до квітучої, незалежної і багатої України потрібно пройти нелегку дорогу реформ, змін, нововведень, але всі ж знають, що ліки гіркі, а лікування зазвичай зовсім не приємне, а часто болюче.

Перше, що потрібно донести до людей - те що їм буде важко, інколи майже нестерпно. Але водночас неодмінно посадити в їхніх серцях зерно надії на одужання нашої неньки-України, на світле щасливе майбутнє, на веселих і задоволених нащадків під чистим мирним небом.

Уявляти майбутнє України - не моя робота. Нехай цим займаються політики щоб потім годувати цими байками-мріями своїх виборців, які все ж будуть їм вірити. Я точно знаю одне - потрібно працювати, важко і наполегливо, міняти свої звички, світогляди людей, свідомість громадян. Потрібно з дитсадка вчити дитину патріотизму, добру, вихованості, терпимості до інших. Тоді наша країна стане кращою.

Я вірю, що Україна має своє щасливе майбутнє, що я зі своїми дітьми житиму в країні, якою буду пишатися ще більше, що люди зміняться, що владні органи схаменуться, що майдан не повториться, а залишиться лише спогадом, легендою, нагадуванням про те, до чого ми йдемо, чого прагнемо, що ніхто не забуде "небесної сотні", і що їм не буде соромно за те, чого вони добилися. І я готова над цим працювати і, за потреби, змушувати інших.