Великі буденні відкриття

    

Хоча день сьогодні не вдався зранку, я все ж зробила два великих для себе відкриття: щоб стати щасливішим, потрібно почати робити щось хороше іншим; коли ми говоримо з Богом, ми по-суті говоримо самі з собою.
Звичайно, раніше я знала і те, і те, але якось не звертала уваги, чи, може, не мала підтверджень цьому. Не знаю чому, але якесь дивне таке усвідомлення прийшло до мене саме сьогодні.
Погано написаний модуль, дощ і мокрі ноги - не найкращий початок дня. І навіть кава в улюбленому кафе не покращила його. Думки літали собі за метеликами вільно, як завжди, і якось спрямувалися в сторону того, що з кожною людиною я зовсім інша. Я не можу всім висловлювати свою любов однаково. Звичайно, когось я люблю, когось кохаю, хтось мені просто подобається, але все-одно деякі люди чують від мене слова любові часто, деякі - рідше, а є й такі, які майже ніколи. От, наприклад, тата я дуже люблю, проте з ним найчастіше, напевно, сварюся і тому просто не встигаю сказати про те, який він для мене дорогий. А після цих думок метелики збунтувалися і буквально змусили мої пальці написати татові смс про те, що він в мене все-одно найкращий. Звичайно ж, він, не звикнувши отримувати від мене подібні любовні послання, зразу ж передзвонив, збентежений такою увагою. Але настрій у нього був хороший і мій теж піднявся, бо робити людям щось хороше все ж неймовірно приємно!
А ще я відразу почала думати що ще хорошого я могла б зробити людям. Байдуже люблю я їх чи ні, бо робити приємно незнайомим або тим людям, які тебе не люблять, або тим, які не дуже подобаються тобі, не менш приємно (і корисно). Це не тільки піднімає настрій, а й доводить тобі, що не дарма ти живеш на цьому світі - і з тебе користь якась є (а це питання, яке мене дуже тривожить - для чого я цьому світові). А ще мені подобається цей метод, тому що я, скільки себе пам'ятаю, люблю робити все наперекір будь-кому і будь-чому, і коли життя робить мені бяку, я буду робити щось хороше наперекір.
Тому, коли у вас поганий настрій чи депресія, просто зробіть щось хороше іншій людині. Повірте, далі все якось налаштується.

А пізніше, вже ніби з хорошим настроєм, я подумки зверталася до Бога і подумала, що я ж просто не маю співрозмовника, тому говорю з Богом, але по-суті, сама з собою. Ні, я не заперечую Його існування, але стверджую лише, що в молитві людина просто узагальнює і формулює свої думки. Коли щось питаєш в Бога, ти задаєш питання собі, і якщо вдумуєшся, то через певний час розумієш. Коли чогось просиш в Бога, то даєш собі установку на отримання цього. Я думаю, що Йому просто цікаво спостерігати за тим, як ми живемо, інколи вмішуючись в хід подій щоб зробити їх цікавішими. А відповіді на запитання ми здатні знайти самі, спираючись на підказки, дані нам. Загалом, це все дуже складно, а я не люблю ускладнювати, тому на цьому і закінчу свої роздуми.

Щастя вам і побільше розмов з Богом.