думаю, алегорія вийшла досить прозорою

Це протистояння двох титанів з карликами на плечах. Велети хочуть просто бути щасливими і спокійно жити, а малюки штрикають у них тоненькі шпильки і спихають на інших, і обіцяють, що жити стане легше, що будуть великі "пакращення", якщо перемогти суперника. А титани вірять, ведуться на безглузді провокації і щиро ненавидять один одного, хоча брехня навіть не дуже то й прихована. Але як же їм бачити замиленими очима, як чути через товстий шар локшини на вухах? Карлики ж сміються і, насолоджуючись безпекою, травлять титанів, як псів.


І все це буде продовжуватися, велети будуть нищити і калічити один одного, а карлики будуть сміятися і запивати це все медом. Все буде до того часу, поки титани не промиють очі, не почистять нарешті свої вуха, не відкриють серця і не скинуть малюків зі своїх плечей, не розтопчуть їх і їхній спосіб життя, поки не залікують один одному рани, не усвідомлять, що краще жити буде тільки в мирі і злагоді, поки один з них не допоможе встати іншому з колін, і другий не признає рівність. А тоді... тоді ми зможемо нарешті спокійно спати і щасливо жити, можливо...

Як хочеться вірити, що це колись станеться...