Це соняшникова дівчинка

 

Не заглядаєш у себе, бо боїшся монстрів.

Не вимикаєш музику, бо почуєш свої думки.
Не прибираєш в кімнаті, бо миттєво впадаєш в апатію.

Не тримаєш продукти в холодильнику, бо майже не їси.

Не плачеш, а лише дивуєшся.

Не згадуєш минулого, бо не знаєш що з ним робити.

Лише милуєшся осіннім небом.

Лише забуваєшся в роботі, друзях, рутині.

Лише спиш, згорнувшись калачиком, і уві сні маєш те, про що й не знаєш, що хочеш.

Лише розглядаєш опале листя і складаєш з нього кросворди, які сама ж і розгадуєш.

Лише вмикаєш телевізор, а сама транслюєш на сусідню стіну, незалежно від сигналу, свої проблеми, які дуже любиш вигадувати, тому вони такі яскраві, великі, значні і прекрасні.

Дуже схожа на соняшник, бо повертаєшся до сонця, зіщулюєшся в темряві, даруєш світу багато світла і маленьких чорненьких думок, які з часом проростуть в такі ж яскраві квіти.