Орися

Вони вже місяць не бачилися. Такі різні, такі щасливі разом і такі незалежно-самостійні окремо. Бувають же такі зручні, затишні люди, поряд з якими приємно мовчати, так як і дуріти, з якими завжди хочеться бути щирими і неможливо щось приховувати.

Орися вже майже не думала про те, як вони розсталися. Вони розійшлися тихо і щиро, без скандалів, гострих слів, докорів чи претензій. Вони просто перестали спілкуватися і гуляти так само несподівано і раптово, як і почали. Вона просто сказала, що вони занадто багато мовчать разом, а він відпустив її. Коли вона востаннє його бачила, він садив її на трамвай, запитала чи вони ще побачаться - таку посмішку забути неможливо, - Сашко відповів, що якби це було відомо, було б нецівкаво. Так вони розійшлися. Майже нічого всередині не змінилося, але залишилося все ж щастя, яке приносило спілкування з ним.
Нарешті закінчився дощ і Орися може пробігтися парком. Бігла без навушників, щоб не збивати темп. Задумавшись забігла на їхню улюблену алею і зупинилася. Стала від несподіваної думки - вона нічого не відчуває, ніякого жалю, ніякого суму за втраченим щастям, нічого. Невже вона зовсім не любила? Але ж було так добре, затишно. Вона озирнулася щоб переконатися в почуттях - вирваний корінь. Минулого разу він здався їй Асланом - левом з Нарнії, але сьогодні змита дощем земля облізла і знову стала звичайним деревом. Так, звичайно - ця казка вже закінчилася, значить скоро почнеться нова. Повітря просто пересичене магією.
З такими позитивними думками можна закінчувати пробіжку. Орися біжить додому і - пес, злий, жорстокий, гострий собака.

-А як же екзамени?!
-Щось придумаємо, - заспокоювала Орисю найкраща побруга, - лікар сказав, що тебе тут протримають мінімум 2 тижні. З такими травмами ходити не можна ще дні три.
Орися не могла заспокоїтися. Як таке могло трапитися? Чому саме зараз? І з нею? Заснула. Наступного ранку оволоділа емоціями і заспокоїлася. Все ж нічого не зміниш. Казка закінчилася. Потрібно зробити перерву, подумати, відпочити. Так. Їй це потрібно.