Пора сумувати

Пора б вже подорослішати, менше їсти шоколаду, менше читати казок, менше відволікатися на несуттєве, менше ненавидіти, менше лінуватися, менше ображати інших, не судити про книжки по обкладинці, про пісні по назві... Пора б стати серйознішою, зайнятися собою, спілкуватися з людьми, працювати, вчитися, полюбити...

Ніхто

Дуже дивний стан, коли не хочеться писати, швидше навіть неможеться... І, в принципі, писати немає чого. Часу достатньо, думки ніби є, а букви мене не слухаються, метелики безпорадно мечуться в різні сторони і лише малесенька така надія на краще причаїлася десь там в самому куточку свідомості.

Кожному треба час від часу ставати ніким, нічого не робити, не втомлюватися і не виділятися, для того щоб потім цінувати моменти слави, цікаву роботу, приємну втому і власну значимість. Це, як зазнати горя, щоб ближче до серця сприйняти щастя.

Не знаю, коли повернуся, тому гарного всім відпочинку!

Лиш щастя

Людей багато... Люди всюди...

Вони всі тиснуть і кричать!

І, що свободи вже не буде,

Читаю я в твоїх очах.

А серце так не згідне жити!

Воно не хоче поміж стін

Так існувати, тліти, гнити.

Воно чекає різких змін.
Мені бажається ж простóру

Навколо - поля, лісу, гір...

Так, щоб людей не було поруч,

А недалеко - рідний двір,

Куди я можу повернутись

У будь-який момент і час,

Де є до кого пригорнутись,

Де тихо в серці грає вальс.

Я не люблю у стаді бути,

Належати до сірих мас.

Я хочу казки, хочу чуда,

А не гучних брехливих фраз.

Мені не треба ні мільйонів,

Ні популярності у ЗМІ,

Мені - лиш щастя у долонях,

А не у небі журавлів...

січень 2012