Ніхто

Дуже дивний стан, коли не хочеться писати, швидше навіть неможеться... І, в принципі, писати немає чого. Часу достатньо, думки ніби є, а букви мене не слухаються, метелики безпорадно мечуться в різні сторони і лише малесенька така надія на краще причаїлася десь там в самому куточку свідомості.

Кожному треба час від часу ставати ніким, нічого не робити, не втомлюватися і не виділятися, для того щоб потім цінувати моменти слави, цікаву роботу, приємну втому і власну значимість. Це, як зазнати горя, щоб ближче до серця сприйняти щастя.

Не знаю, коли повернуся, тому гарного всім відпочинку!