ВІДЬМА

І знаю я, що це все не назавжди.
Кажу тобі, а ти лише смієшся.
Вітаю, ти із відьмою зв'язався.
Тепер води живої не нап'єшся.

Ти віриш в світло і щасливий шлях.
Ти думаєш: "та що в цьому такого?"
Насправді ж, ти танцюєш на ножах.
Тепер тебе скалічить навіть втома.

Ти думаєш що це любов? Даремно.
Захоплюєшся нею не один.
Звичайно, вона дуже мила й чемна.
Та зваж, що це все просто від нудьги.

Її кохання вже давно не в неї,
Душа і серце в полум'ї живуть.
Її вже не врятує добра фея,
Вона вже не зверне на добру путь.

Чекаю

Та ні, я не буду закохана.

І очі твої я забуду.

Згорнуся тугим, м'яким коконом

І знов не відкриюся чуду...

Не вперше зроблю це, не вдруге,

Зі мною таке вже бувало,

Що мріяла я знайти друга

І другу життя шматувала.

Не хочу кохання високого,

Такого, що зняте з небес.

Я хочу лише бути коконом,

Для мене щоб світ ще воскрес.

Не хочу патоки романтики,

Вона залишає оскому.

Я хочу щоб в нашій галактиці

Я мала куди йти додому.

Не хочу затяжних цілунків

І тисяч багрових троянд.

Я хочу тримати за руку

І слово лиш чути "моя".

Так, згідна, що я ненормальна,

Бо я не шукаю кохання.

Я й так нездорова морально -

Навіщо іще ці зітхання?

Насправді ж, усе дуже просто:

Чекаю, як чуда, друга:

З ним поряд не буде млосно,

Він зніме усю напругу.

Мандри

У всього хорошого є кінець. Закінчилися і мої подорожі цього літа. Я дуже щаслива, що маю змогу знову спати у своєму ліжечку, а не деінде, пити чай зі своєї-маминої кружки, і митися у рідній ванній, де немає гарячої води.

Подорожі завжди викликають у мене непідробні почуття, які неможливо з чимось порівнювати чи описувати словами. Сьогодні, крокуючи містом з сумкою на плечі, кусаючи булочку-сніданок в час, коли сонце давно стомилося кочувати небом, я усвідомила, що це для мене найкращий відпочинок і найбільш цілющі ліки для душі - подорожі.

Думки, навіяні однією ну дуже настирною людиною

Я не вірю в кохання з першого погляду. Не буває так, щоб зовнішність людини настільки виказувала душу. Мені дуже важко звикати до людей. Потрібно провести не один місяць разом щоб я назвала людину другом, щоб впустила її в світ своїх метеликів, що вже говорити про кохання. Насправді, я не розумію людей, які відразу віддають комусь секрет свого світу. Навіщо? Як можна бути впевненим, що там не зникне гармонія, будована роками? Але, з іншого боку, якщо там немає порядку: травичка не чиста, квіти не цвітуть, книги не мають свого місця на поличках, чайник не кипить і капелюшник не п'є чай зі своїми майбутніми друзями, то втрачати, справді, нічого.

Чудні думки

І все ж у час, коли рідненький ноутбук лежить далеко у сумці, а клавіатура домашнього комп'ютера страшенно не надихає що-небудь писати, за два дні тричі вибиває світло і трохи страшнувато довго сидіти за комп'ютером через зливи, грози і потопи в місті, у мою розпатлану голову приходять чудні думки. Насправді, саме в такі дні є більше часу для тиші, бродіння по старих думках, спогадах про недалеке минуле і елементарних висновків, до яких чомусь не доходило раніше, є час для книжок, які не планувались і справ, які давно варто було б закінчити. І саме у  такі дні найщиріше радієш знайомим голосам у трубці, за якими справді сумуєш, які так легко тебе веселять, і повідомляють тобі такі хороші новини!