ВІДЬМА

І знаю я, що це все не назавжди.
Кажу тобі, а ти лише смієшся.
Вітаю, ти із відьмою зв'язався.
Тепер води живої не нап'єшся.

Ти віриш в світло і щасливий шлях.
Ти думаєш: "та що в цьому такого?"
Насправді ж, ти танцюєш на ножах.
Тепер тебе скалічить навіть втома.

Ти думаєш що це любов? Даремно.
Захоплюєшся нею не один.
Звичайно, вона дуже мила й чемна.
Та зваж, що це все просто від нудьги.

Її кохання вже давно не в неї,
Душа і серце в полум'ї живуть.
Її вже не врятує добра фея,
Вона вже не зверне на добру путь.



Вона лиш грається тобою, душу кришить,
Вона згодує твоє серце псам!
Вона, можливо, і не хоче гірше,
Але її вже з'їла чорнота.

А знаєш, що вона колись кохала?
ЇЇ кохання, наче світлячок,
Серед боліт і пнів літало,
Красу й надію у цей світ несло.

І це вже істина стара, не нова,
Що відьмами від щастя не стають.
Душа чорніє навіть калинова,
Якщо туди отрутою плюють.

Усі догадливі і знають, що там сталось,
Але ніхто не знає де і з ким.
Кому кохання світле те дісталось?
І хто з душі і серця добув дим?

Ось так народжуються справжні відьми,
Які руйнують не одне життя.
Хоч зовні вони милі і привітні,
Та ні про що не мають каяття.

Вона не хоче тобі зла робити,
Та в неї занапащена душа.
Їй просто нудно й якось треба жити
У випадкових душах і серцях.