Не вистачає тебе досі, а ти вже живеш своїм життям і навіть не згадуєш про мене. І коли все добре, мені вже здається, що я навчилася жити без тебе. Ти знаєш, - мені важко впустити когось чужого в свою душу - це мій храм, куди впускаються лише боги. Ти там був. Частина тебе, найулюбленіша моя частина, досі залишається тут. Коли мені стає погано, сумно, треба з кимось порадитись, мені не вистачає тебе, бо з того часу, як ти увійшов у мою душу, ще жодного бога я не зустріла, та й ти стаєш все більш земним, скоро станеш людиною. Але я залишу мою улюблену частину тебе-бога у себе в храмі, можна?

Розумію, що, навіть, якби зараз ти був поруч, я б не довірилась - занадто вже змінився. Моя ж душа завжди вірить у чудо і пам'ятає лише найкраще, тому мені досі не вистачає тебе, тебе минулого, тебе-бога.