Лялька

Відчуваю себе порцеляновою лялькою.

Ніби стою на вітрині, або в якійсь колекції і спостерігаю за всіма і всім з-за скла (прозорого і гарно вимитого). Я нічого не відчуваю і ні про що не думаю - я лялька, красива, порцелянова. Мені тут добре і спокійно, нічого не тривожить мене. Все обходить мене стороною і навіть почуття, які до мене доходять, порцелянові, несправжні, їх легко розбити  і звук у них неприродній. Ніхто цього не помічає, хоча взагалі мало хто, що помічає навіть, якщо я відчуваю фізичний біль, а не моральний. Не люблю показухи і цієї напускної жалості, такої ж несправжньої, як мої почуття.