Кольорові олівці

Вона вибігла за ним крізь настіж відчинені двері. На вулиці лив холодний осінній дощ, струмені води спускалися з небес долу, як сірі тоненькі стрічки.
Вона аж здригнулася від холодного, навіть морозного, дотику крапель, але швидко звикла до зливи. Змокнувши до ниточки, вона почала ловити дрижаки. Озирнулася, поглянула в обидві сторони вулиці і ніде його не побачила. Він втік.

Вона повернулася додому, поглянула у вікно, зняла з себе мокру одіж і попрямувала в душ. Після теплих обіймів води, вона почувалася вже набагато ліпше. Поглянула на робочий стіл з розкиданими олівцями і взяла новий аркуш.
Рука сама вималювала його портрет. Ніколи вона так гарно не малювала людей, це була не її стихія. Цього ж разу вона отямилася вже на світанку і сама здивувалася красі малюнка. Він став її улюбленою роботою.
Пройшов рівно тиждень його мук. Він кохає її, хоча ніколи в цьому не зізнавався. Чому? Він сам не міг цього пояснити. Сім днів його руки відмовляються будь-що робити, а мозок - думати не про неї. Раптовий стук у двері відволік його тіло (але не думки). За дверима чекав великий тонкий пакунок, який зберігав його панацею. Всередині був її малюнок і маленька записка: "Я все одно тебе люблю".
Душа не могла більше приховувати почуття і він уже стояв біля її кімнати з невеличким пакуночком.
"Стук-стук". Відчинені двері.
-Я люблю тебе, я тебе кохаю. - торкнулося її слуху.
Це було неземне почуття, яке пробило її душу. Вона розгорнула подарунок і побачила коробку олівців, кольорових таких паличок.

 

Ось так у сім'ї відомої художниці Катерини з'явилася чудова традиція - дарувати кольорові олівці, як знак примирення, щоб кожен міг розмалювати своє сіре, ображене на весь світ, життя.

22.05.2012