Моя похмура весела неділя

Ось уже третій день весни, а все так само холодно. Мороз проникає через вікна і двері до моєї душі, напряму, без жодних перепон. Намагаюся захиститися квадратиками улюбленого коца, але це майже не допомагає... Навколо давлять книжки і конспекти, нагадуючи, що треба щось робити, щось вчити. Задумуюсь над тим, що сьогодні потрібно йти в місто: список покупок вже складений, часу до від'їзду додому майже не залишилося. За вікном пронизливий вітер і зовсім не привабливе сіре небо аж ніяк не викликають бажання приєднатися до них. Я вже зовсім розлінувалася, але моє виправдання - зима і холод (як зовнішній, так і душевний). Щоб хоч якось себе організувати і підбадьорити, вестиму блог і намагатимуся щодня виставляти хоч одну публікацію. Можливо, вам це все нецікаво, але це потрібно для мене. Не знаю, чи хтось ще читає це моє ниття, але дякую вам, якщо такі є.

Так я думала вранці, але після того як ми нагулялися, нафоткалися і добряче змерзли, я ніскілечки не шкодую про те, що вибралася у світ.



Все ж це прекрасне почуття - гуляти з другом, гуляти прекрасним містом, мальовничими вуличками, насолоджуючись тим, що з тобою відбувається. В такі моменти навіть не звертаєш уваги, на пронизливий вітер чи похмуре небо, бо радість освічує все навколо краще за будь-яке інше сонце.


 Отже, почалася наша подорож з рулету, абрикосового і солодкого...

 

...і львівського трамвая, старенького, але досить милого.

Насправді, неділя - не найкращий час для прогулянок центром Львова, як на мене, бо доводиться пробиватися крізь стіну людей: туристів, закоханих пар, похилих панянок, ловців ґав і всюдипоспішаючих мурахоподібних осіб. Але, якщо ти гуляєш в гарній компанії, то можеш просто не звертати на це уваги, або звертати у малолюдні, але не менш захопливі і красиві, провулки.

 

А це от один з таких чудових провулків, де знаходиться чудове кафе з тюльпанами на вікнах.

А це просто я =)

Цікаво, як живеться трамвайним коліям? Напевно, вони щасливі. Мабуть, добре ними бути. По-перше, ти дуже корисний, завжди потрібний і маєш в житті ціль - возити трамваї. По-друге, ти бачиш і чуєш те, чого не знає більше ніхто, ти спостерігаєш за світом людей, які, частіше за все, навіть не думають про тебе, як про щось особливе, або навіть, окреме. По-третє, тобі не буває сумно, бо в тебе завжди є друга колія і тобі є з ким поговорити і осмислити те, що ти дізнався. По-четверте, ти ніколи нікуди не поспішаєш, бо тобі нікуди не треба йти, тебе гріє сонце і вмиває дощ. Ось чому добре бути коліями. Іноді, напевно, краще, ніж людьми. А іноді і так само. Мабуть кожен знає таку людину-колію, яка приносить користь, нічого не роблячи, і отримує від життя задоволення. Це, напевно, найщасливіші в світі люди.

У світі почалася календарна весна, тому вулиці наповнилися, якщо і не запахом талої води чи тепла, то квітами, точно. Всім подобається отримати пелюстку сонця в цій ще навіть незораній ріллі весни. Варто подякувати тим, хто дарує людям таку можливість.

Словом, ми з Іруською гуляли містом,..

...бродили вулицями,..

...лякали голубів...

...і просто насолоджувалися архітектурою.

Не все вічне, а частіше всього, старіюче і тлінне..

Найкрасивіша церква св. Єлизавети і Ольги

і будинок напроти.

А це дуже милий хлопчик в маршрутці на зворотньому шляху

І, остання несподіванка на сьогодні - це осіннє листя в третій день весни.

 

Ось день і пропав, хоча ні, не зник, не дарма. Висновки: лише наполовину вивчені предмети, наполовину куплений список, але вдвічі отриманий позитив і вдвічі змерзла та щаслива я.