У вівторок пройшла перша моя прем'єра в складі театру-студії "Хочу!". І хоча роль дівчини без слів і з двома виходами на сцену не головна, та задоволення я отримала не менше, ніж інші учасники. Це незабутнє відчуття повернення на сцену не можливо замінити. Це, напевно, і є моє життя - творчість. Всі види мистецтва близькі мені, інколи, набагато ближчі за людей. Бувають же такі люди, народжені для мистецтва. Я відчуваю, що мистецтво - це і є, по суті, моє життя, тому що часто мені хочеться побути наодинці, там, де немає людей, але ще ніколи не виникало в мене бажання побути там, де немає мистецтва. Завжди мені хочеться творити - чи то малювати, чи писати, чи співати, а нещодавно я зрозуміла, що й виступати на сцені не так вже й важко і страшно, якщо добре підготуватися і працювати для задоволення, а не для чогось іншого. А ще, що мені кортить повертатися туди знову.
Так от виставляю кілька світлин з прем'єри і репетиції п'єси за Шевченковою "Наймичкою"
Шевченко
І я у ролі дівчини на репетиції
І Ірка
Наша трупа
А це ми святкуємо прем'єру нашим дружнім колективом на чолі з найкращим художнім керівником Непомнящою Анастасією Вікторівною
наші дівчата
і букетик режисера
Останнім часом помічаю, що ні про що не шкодую, про жоден свій вчинок, бо все завжди виходить на краще. Можливо, в деяких моментах це не дуже добре, але мені так подобається. Навіщо мучити себе шкодуванням про минуле, просто потрібно робити висновки і більше не потрапляти в такі халепи.
Я дуже щаслива, що потрапила в такий чудовий колектив, де зібралися незвичайні люди, де я почуваю себе дуже комфортно, де мені цікаво слухати кожного, де можна знайти спільну мову з будь-ким, де дають цінні-цінні поради і допомагають зрозуміти що тобі потрібно робити, а заодно і хто ти і навіщо ти тут, бо мистецтво саме для цього і існує - для самовираження і пошуку сенсу життя. Така от моя скромна про це думка.
Немає коментарів:
Дописати коментар