Дрібниці

Відчинилися двері і Соня завалилася до теплої кімнати, яка дихала привітністю і лагідністю. Вона прийшла додому така втомлена, якою не була вже дуже давно. Кіт Вася запитально поглянув на хазяйку.

- Ні, Васьок, я була не на парах - сьогодні вихідний. І там я так не втомлююсь. Я гуляла, - Соня любила розповідати про своє життя коту, бо інколи їй здавалось, що це єдиний, хто її слухає, - якби ж то сама... Чого б тоді я була втомленою?
Природа і місто відновлюють і надають сил. Я гуляла зі знайомим. Дуже, між іншим, хороша він людина, але не моя! Я втомилася, нічого не робивши. Навіть говорили ми мало, зате я послухала тишу і зрозуміла чого мені так не вистачає. Розумієш, таких хороших людей ще варто пошукати, але мені він набрид. Ти знаєш як швидко мені набридають люди... особливо хороші... Я боюся з ними бути собою щоб не образити, тому весь час працюю, контролюю себе, а це дуже втомлює. Шкода знайомого - я йому сподобалась, точніше моя маска. Я вмію ховатися за красиві маски. А мене він так і не побачить. Мене не бачить ніхто крім тебе, Васька. Для кожної людини я маю окрему маску. Лише для найближчих не маю, тому з ними не втомлююсь, а відпочиваю... Доведеться тепер від нього втікати і ховатися, бо сказати в очі "ти мені набрид своєю ідеальністю і милістю" в мене не повернеться язик. А брехати я не вмію. Нехай сам все зрозуміє. Господь мене пробачить за мій егоїзм. Не буду мучити ні себе, ні його, правда так буде найкраще, Мурчику?

Василь меланхолічно подивився на хазяйку і повернув до кухні, натякаючи на те, що вона занадто багато уваги приділила такій дрібниці і варто було б вже зайнятися чимось важливим - наприклад, поїсти.

24.10.12