Напевно, немає у світі людини, яка б не любила своєї бабусі. Старенької жіночки, яка готова заради нас на все. Вона першою біжить на допомогу і її ліки, нагріті теплом натруджених рук, виплекані мудрістю століть і приправлені любов'ю до життя, завжди допомагають, завжди виконують своє призначення. Неважливо буде це малиновий чай від простуди чи добре слово для порваної душі, однозначно, це буде найкраща медична допомога.
Часто ми забуваємо про любов, особливо про любов до бабусі, бо вона, на відміну від всіх інших, не буде потребувати взамін доказів чи виявлень твоєї любові, вона тихенько віддасть тобі все, що зможе і ніколи не потакне жодним поганим словом в свою сторону. А ми ж так часто забуваємо сказати їй, як сильно ми її любимо, які ми вдячні їй за все-все, що вона для нас зробила, а зробила вона чимало, навіть якщо ми не пам'ятаємо чи не усвідомлюємо цього.
Так часто хочеться стати на коліна перед своєю бабусею, яку я безмежно люблю, і подякувати їй, сказати, що всі мої гострі слова в її адресу, то пусті звуки, які йшли зовсім не від серця, що я дуже нескінченно рада, що маю хоч одну живу бабусю, що її тепло завжди гріє мене навіть на відстані, де б я не була... Шкода, що такі моменти накривають мене лише тоді, коли я далеко від дому, далеко від бабусі і не можу зробити цього, а подзвонити я боюся, боюся розплакатися в трубку і налякати мою, й так неспокійну, бабусю, яка увесь час переймається своєю єдиною донечкою і своїми улюбленими внучками.
Немає коментарів:
Дописати коментар