Залежна

Мене чекають перони, вагони чекають вірно,
Вони роблять все, як треба, вони ходять лиш рівно,
Вони не згинають спини, не горбляться, не прогинаються,
Вони не беруть на кпини мене і моїх постояльців.
І потяг мене прийме, закутає в теплий коцик,
І дружньо привітно обійме зірками літньої ночі

Мене чекають перони, вагони чекають вірно
І десь за кілометри звідси чекають щасливі очі,
Чекають задумані брови, чекають засмучені душі,
Чекають, бо не знаходять, чекають про сон забувши.
Мене заколише потяг і тихі пісні Спліна,
Бо подорож - це наркотик, а я вже давно підсіла.

Я теж не діждуся миті, коли вже побачу знову
Щасливі оті очі, задумані так брови,
Коли залікую душі, які я ж сама й засмутила,
Коли принесу спокій і затишні сновидіння.
Мене чекають перони, вагони чекають вірно,
Я скоро прийду, рідні! Ніколи я вас не покину!

06.07.2014

Це соняшникова дівчинка

 

Не заглядаєш у себе, бо боїшся монстрів.

Не вимикаєш музику, бо почуєш свої думки.
Не прибираєш в кімнаті, бо миттєво впадаєш в апатію.

Не тримаєш продукти в холодильнику, бо майже не їси.

Не плачеш, а лише дивуєшся.

Не згадуєш минулого, бо не знаєш що з ним робити.

Про надзвичайно хороший ранок

Веселі очі і приємні слова дуже підтримують думки в позитивному руслі і не дозволяють настрою падати нижче відмітки "щаслива", сонечко освітлює мертве листя на землі і зігріває увесь світ навколо, люд бігають і метушаться, поспішають залізти в трамвай чи перейти дорогу, в навушниках грає улюблений "Сплин", а вітер тріпає волосся і кидає його просто в лице.

Тим часом осінь забирає в нас тепло і сонце. Листочки, схожі на невгамовних школярів, втікають з вітром по тротуарах і дорогах, розбігаються по газонах в парках і скверах, додаючи людям роботи. Хоча, це святотацтво - збирати листя, яке так красиво, ажурно улягається під ноги, але навесні це буде лише на краще. Білочки вже ховаються від морозів, а їжачки бажають усім гарної зими і мостять свої ліжечка. Журавлі журяться за літом і прощаються з такою любою їхньому пташиному серденьку Батьківщиною. Вони летять ключами, закриваючи тепло і літечко щоб навесні знову повернутися до нас.

Наша провина

Знаєте, дуже дивно розуміти, що десь війна, що це "десь" зовсім не за тридев'ять земель, а тут, неподалік, на іншому кінці коханої Батьківщини. І там б'ються не орки і грифони, а наші ж співвітчизники, яких тепер так часто тепер ховають згорьовані матері, нещасні родичі, друзі і просто незнайомі люди, які все ж нагадують, що "герої не вмирають". Я не знаю чи стає легше тим, чийого сина-коханого-батька-брата засипають землею, проте мало б. Але все ж мій змучений мозок відмовляється сприймати те, що я тут купую фарбу і морозиво, а там мої герої у важкій і жаркій амуніції біжать полем і лісом визволяти землю, яка не потрібна тим, хто там жив. Бо хто там жив? Не хочу розпалювати ворожнечу чи когось ображати, бо всюди є різні люди, але всі ми знаємо хто там жив.

Війна. Тепер я знаю що це таке. Я зрозуміла, що війна дуже різна. Бо всі дивляться однаково, а бачать зовсім інше.

а поки я іду в себе хочу щоб всі знали, що найбільше в світі я люблю свою сестричку

пс гарного всім відпочинку і удачі на сесії

а я от обегемочуюсь розширююсь з надією, що  хоч комусь це буде цікавим)

https://vk.com/public72137263

Щастя?

Ви засуджуєте мене за те, що я неправильно говорю чи погано поводжуся з іншими, або за те, що роблю не те, що передбачено вашими правилами, а те, чого мені хочеться. Не любите мене, тому що я рідко з вами говорю і зовсім не цікавлюсь вами, але ж ви і справді дуже нудні. Ви повчаєте мене,  бо я не думаю про майбутнє, а живу сьогоднішнім днем, бо я вмію бути щасливою, а ви ні. Але насправді ви просто злитеся на себе через те, що я не страждаю, як ви, а насолоджуюся життям.

Ви нещасні. І мені вас щиро жаль, хоча я і вважаю жаль найогиднішим з почуттів. Ви живете так, як треба, або так, як вам сказали жити. Ви не щасливі тільки тому, що ви не знаєте що таке щастя. Щастя - гроші? Щастя - сім'я? Щастя - популярність? Чи може, щастя - свобода?

Торжество життя над смертю

Ну, може, і з запізненням, але ж краще пізно, ніж ніколи.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

думаю, алегорія вийшла досить прозорою

Це протистояння двох титанів з карликами на плечах. Велети хочуть просто бути щасливими і спокійно жити, а малюки штрикають у них тоненькі шпильки і спихають на інших, і обіцяють, що жити стане легше, що будуть великі "пакращення", якщо перемогти суперника. А титани вірять, ведуться на безглузді провокації і щиро ненавидять один одного, хоча брехня навіть не дуже то й прихована. Але як же їм бачити замиленими очима, як чути через товстий шар локшини на вухах? Карлики ж сміються і, насолоджуючись безпекою, травлять титанів, як псів.

Великі буденні відкриття

    

Хоча день сьогодні не вдався зранку, я все ж зробила два великих для себе відкриття: щоб стати щасливішим, потрібно почати робити щось хороше іншим; коли ми говоримо з Богом, ми по-суті говоримо самі з собою.
Звичайно, раніше я знала і те, і те, але якось не звертала уваги, чи, може, не мала підтверджень цьому. Не знаю чому, але якесь дивне таке усвідомлення прийшло до мене саме сьогодні.

...метеликам тісно...

А я хочу тиші. У тиші душа
Себе почуває святою
У тиші немає неправди ножа,
Її не очорнюють грою.

Я хочу тихенько сидіти в садку
Щоб чути як голуб воркоче,
Він кличе голубку свою молоду
Щоб нею наситити очі.

Я хочу щоб зелень шуміла рясна,
Топитися в шелесті листя,
І чути як тихо приходить весна,
І з рос одягає намисто.

А я хочу тиші, не чути людей.
Вони мене не надихають.
Слова у них інші щораз і щодень
І думка у них не літає.

Яким я уявляю майбутнє України (ессе на тему з соціології)

Майбутнє - наслідок сучасного. Часто кажуть, що діти - наше майбутнє. Але давайте на хвилинку задумаємось хто це, від чого залежить їхнє світобачення, поведінка, думки. Діти - це відображення батьків, дзеркало світу, в якому вони ростуть.  А те, ким вони стануть і що зроблять, напряму залежить від дорослих, які їх зараз оточують.
Мрії - це дуже добре. Часто вони перетворюються в цілі, яких прагне прагне людина, і допомагають їй жити. Але для того щоб вони здійснились, потрібно уявляти не стільки кінцевий результат, скільки шлях, який до нього веде.

забила. забула.
нудьгую,бо маю забагато справ.
розбираю клавіатуру, бо не вистачає часу ні на що.
а ще хочеться заховати всі свої почуття і думки глибоко під ковдру в кімнату хижини на схилі невідомої гори в старих Карпатах.
вперше в житті боюся, а не чекаю літа, бо вперше кохаю.
роблю багато безглуздостей і все ж всім так подобається, ніхто не заперечує.
давно не писала, бо не хотіла нікому нічого казати, бо коли щасливий, треба мовчати. щоб не наврочили. бо коли думки не приходять, відчуваєш самотність. але не тоді, коли їх відлякує кохання. це гарний захисник від думок.

дякую за увагу. все.

ненавиджу і завжди щиро всією душею ненавиділа будь-що пов'язане з війною...
не дивилась фільмів, закривала вуха, слухаючи вірші, вимикала пісні....
...а зараз... що мені зробити?! закрити душу? я нічого не можу вдіяти...
влада і опозиція, як завжди, використовують щирі душі, яких Бог не чує, і заливають всім очі патріотизмом, якого самі не мають. стоять на трибуні і закликають кидатися під кулі, вимагають перемовин, а самі? самі що вони зробили? тиснули руку "ворогові", відсипалися в теплих ліжках, і просто заздрили царю, що не на його місці...
кати. кати мого народу. так писав Симоненко. він їх шукав. так от же вони - на головних телеканалах країни, якої він прагнув, яку кохав. ось вони - граються невинними життями і вигадують нові тортури.
я більше не можу нічого зробити, як заховатися, замкнути своє літо на ключ щоб метелики не замерзли і повернутися лише тоді, коли ненависть до зовнішнього світу хоч трохи вщухне.
вибачте.

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

Василь Симоненко

я просто залишу це тут

Безнадія, до якої не варто вдаватися

Так, ми робимо багато необдуманих, невиважених вчинків, про які потім шкодуємо. Так ми часто робимо дуже безглузді речі, які не варті зусиль, витрачених для досягнення чогось. І це стосується не тільки окремих людей, а інколи й цілих натовпів-народів.

Можливо, теперішня бійня в Києві не найкраща дія євромайдану, але, знаєте, часто безглузді речі творять історію, так як наші особисті помилки творять життя. Я не буду приховувати, що робила, та й зараз роблю, і напевно буду робити незліченну кількість дурниць, часом дуже масштабних необдуманих помилок, але ж я вчуся на цьому. І так часто все виходить на краще, що щоразу я все менше боюся помилок і все менше їх роблю.

от так от! дивлюся що твориться в країні і сльози радості спинити не можу, бо це і є те, чого я очікую довгі два місяці, це те, що я сподівалася побачити ще на початку євромайдану...  нарешті мій народ зрозумів, що розмовляти зі скотом марно, що з такими биками, як наша влада можна владнати все лише силовими методами. і саме тоді, коли я почала розчаровуватись в майдані і революції, люди показали на що вони здатні, коли розлючені.

тепер я пишаюся своїм народом ще більше, ніж будь-коли...

СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!

...слова, вимовлені вголос - втрачені навіки...

Вітання зі Львовом

Сьогодні от прокинулася з дивним таким відчуттям, ніби я чогось не зробила, ніби не привіталася з містом. Я знову приїхала до Львова, і зараз моя мама звинуватить мене в зраді, але це моє улюблене місто, яке я люблю навіть більше за Луцьк. А вранці в мені прокинулося непереборне бажання нової книжечки про Енн Ширлі і теплого латте із улюбленої кав'ярні. Такі непереборні бажання, які перемагають навіть мою природжену непереможну лінь, в мене рідкість, то я навіть не снідавши пішла на прогулянку.

завдяки, чи заради тебе я покинула вірші
вже давно не збиралися букви в слова і у строфи
та життя моє, певно, не стало від того гіршим
і не сталось у світі від цього чомусь катастрофи

ніби все в мене є - я щаслива-щаслива людина
та зжимається серце, коли чує ритми і риму,
бо щасливі люди не пишуть сумнії вірші,
а веселих, щасливих чи добрих писати не вмію...

а ще от шукала стареньку паперову шопку, і знайшла свої старі альбоми... не так давно ніби було, а я вже й забула про них...

Христос рождається! Славімо Його!

Вітаю всіх із найсвітлішим, найвеселішим і найдобрішим святом року! Дуже хочеться щоб у вас в цьому році було ще більше веселих днів, затишних вечорів, надихаючих моментів і приводів для радості. Добра вам і тепла!

З Різдвом Христовим!

Христос народився!
Славимо Його!