Це соняшникова дівчинка

 

Не заглядаєш у себе, бо боїшся монстрів.

Не вимикаєш музику, бо почуєш свої думки.
Не прибираєш в кімнаті, бо миттєво впадаєш в апатію.

Не тримаєш продукти в холодильнику, бо майже не їси.

Не плачеш, а лише дивуєшся.

Не згадуєш минулого, бо не знаєш що з ним робити.

забила. забула.
нудьгую,бо маю забагато справ.
розбираю клавіатуру, бо не вистачає часу ні на що.
а ще хочеться заховати всі свої почуття і думки глибоко під ковдру в кімнату хижини на схилі невідомої гори в старих Карпатах.
вперше в житті боюся, а не чекаю літа, бо вперше кохаю.
роблю багато безглуздостей і все ж всім так подобається, ніхто не заперечує.
давно не писала, бо не хотіла нікому нічого казати, бо коли щасливий, треба мовчати. щоб не наврочили. бо коли думки не приходять, відчуваєш самотність. але не тоді, коли їх відлякує кохання. це гарний захисник від думок.

дякую за увагу. все.

І все ж, я не розумію лише одного.

Більше 20 років тому 90% жителів тоді ще УРСР проголосували за незалежність України, її вихід з Радянського Союзу. Зараз частина тих самих людей повертає голову в сторону Росії, правонаслідниці СРСР.
Невже з тієї сторони прийшло ще мало горя на наші землі? Мало людей було знищено віяннями з Москви? Мало крові випила з нас "старша сестра"? Мало знущань ми зазнали?

Я не розумію як можна продавати душу за гроші, не розумію як можна продавати свою Батьківщину, свій народ. Напевно, мені справді не дано зрозуміти цього. І, напевно, це і на краще.

Любіть Україну так, як досі ніхто ще цього не робив...

Коли мені дуже погано,
Мене обіймають люди.
І я от не знаю напевно,
Але вони мене дуже люблять.

Коли мені дуже погано,
Мені радять цукор їсти.
І це дуже гарна порада,
Коли лінь місити тісто.

Коли мені дуже погано,
Читаю чужії вірші,
І думаю, дуже гарно
Усе ж дехто зараз пише.

Коли мені дуже погано,
Мені хтось вмикає пісню.
І я заслуховуюсь жадно
Аж поки терпіння не трісне.

Коли мені дуже погано
І світ весь жахливий і темний,
Я згадую мою маму
Й маленький пишу памфлетик.

PS photo by Anna Gawlak

Пора сумувати

Пора б вже подорослішати, менше їсти шоколаду, менше читати казок, менше відволікатися на несуттєве, менше ненавидіти, менше лінуватися, менше ображати інших, не судити про книжки по обкладинці, про пісні по назві... Пора б стати серйознішою, зайнятися собою, спілкуватися з людьми, працювати, вчитися, полюбити...

Ніхто

Дуже дивний стан, коли не хочеться писати, швидше навіть неможеться... І, в принципі, писати немає чого. Часу достатньо, думки ніби є, а букви мене не слухаються, метелики безпорадно мечуться в різні сторони і лише малесенька така надія на краще причаїлася десь там в самому куточку свідомості.

Кожному треба час від часу ставати ніким, нічого не робити, не втомлюватися і не виділятися, для того щоб потім цінувати моменти слави, цікаву роботу, приємну втому і власну значимість. Це, як зазнати горя, щоб ближче до серця сприйняти щастя.

Не знаю, коли повернуся, тому гарного всім відпочинку!

Лиш щастя

Людей багато... Люди всюди...

Вони всі тиснуть і кричать!

І, що свободи вже не буде,

Читаю я в твоїх очах.

А серце так не згідне жити!

Воно не хоче поміж стін

Так існувати, тліти, гнити.

Воно чекає різких змін.
Мені бажається ж простóру

Навколо - поля, лісу, гір...

Так, щоб людей не було поруч,

А недалеко - рідний двір,

Куди я можу повернутись

У будь-який момент і час,

Де є до кого пригорнутись,

Де тихо в серці грає вальс.

Я не люблю у стаді бути,

Належати до сірих мас.

Я хочу казки, хочу чуда,

А не гучних брехливих фраз.

Мені не треба ні мільйонів,

Ні популярності у ЗМІ,

Мені - лиш щастя у долонях,

А не у небі журавлів...

січень 2012

Орися

Вони вже місяць не бачилися. Такі різні, такі щасливі разом і такі незалежно-самостійні окремо. Бувають же такі зручні, затишні люди, поряд з якими приємно мовчати, так як і дуріти, з якими завжди хочеться бути щирими і неможливо щось приховувати.

Стати щасливими

Звичайно, це якось безглуздо - все спихати на день, коли ти народився, але все ж, я не раз вже переконалася, що це справді має великий вплив на людину. Знаки зодіаку - звучить якось комічно, а якщо почитати всі ці казки в інтернеті, то і взагалі - смішно. Я ж спираюся на власний досвід і певні загальновідомі факти. Наприклад, всім відомо, що Терези завжди вагаються, не можуть вибрати один варіант. Я ніколи не можу впевнено щось стверджувати, бо розглядаю це з різних точок зору і оцінюю всі плюси й мінуси.

Нещодавно метелики розглядали одну думку, яку можна розвинути з двох сторін. І я, напевно, почну з сумної.

Жертва

Так от - цікаве запитання:
Кого люблю? А чи кохаю?
Бо не подобається давня
Ота порада-заклинання:
Послухай серця, воно скаже...
ВОНО давно лежить у комі!
У нього передозування,
А, може, навіть і саркома
Від запитань, думок важливих,
Бо, "що забардзо, то не здраво",
Бо то не можна так зациклить
Свою увагу і уяву.
Так. Важко зовсім і незвично
Цю краплю відчувать любові
Та, може, з часом і возвисить
Вона, а не утопить
У цьому шквалі, вихрі, зливі
Емоцій, почуттів, любові
А, може, так от і залишить
Тонути аж до непритоми.
І невідомо, що то буде:
Політ, заплив чи перегони.
Боротись я за щось не звикла,
І не люблю я перепони.
Але, якщо для щастя треба
Летіти, плавати чи бігти,
Я можу принести у жертву
Усі свої старі закони.

26.05.13