а поки я іду в себе хочу щоб всі знали, що найбільше в світі я люблю свою сестричку

пс гарного всім відпочинку і удачі на сесії

думаю, алегорія вийшла досить прозорою

Це протистояння двох титанів з карликами на плечах. Велети хочуть просто бути щасливими і спокійно жити, а малюки штрикають у них тоненькі шпильки і спихають на інших, і обіцяють, що жити стане легше, що будуть великі "пакращення", якщо перемогти суперника. А титани вірять, ведуться на безглузді провокації і щиро ненавидять один одного, хоча брехня навіть не дуже то й прихована. Але як же їм бачити замиленими очима, як чути через товстий шар локшини на вухах? Карлики ж сміються і, насолоджуючись безпекою, травлять титанів, як псів.

я просто залишу це тут

-я не модний
-ти бегемотний)))

Пишу тобі. Тобі і більш нікому,

Бо іншим вже не маю що сказати.

Ніхто не зауважить мою втому,

А ти спитаєш чи це того варте?

Нам лист!

А ви знаєте як приємно отримувати паперові листи? Обов'язково спробуйте! Листи викликають посмішку навіть якщо вони написані неприємними людьми, але щиро і від душі. Навіть, якщо там багато незрозумілих і дивних фраз, купа помилок і не дуже зрозумілі думки, листи несуть в собі гарні емоції... Варто лише подумати про те, що колись цей папір шелестів листям, а тепер частинка лісу лежить у вас на столі, варто уявити як людина думала що написати, як ручка літала над папером, як думки наввипередки влізали автору в голову, як слова красувалися один поперед одного між лінійками чи клітинками листка, як чай самотньо холонув, бо про нього забули, захоплені письмом. Це не такі бездушні букви, якими зараз послуговуюсь я, це кривульки, в кожну з яких вкладене щось особливе, знаки, які несуть тепло рук і душі.
Будь ласка, люди, будьте уважнішими щодо інших - пишіть їм паперові листи!

***

ти схожий на павутинку
такі ж чудні узори
такі ж переливи на сонці
такі ж пісні від подиху вітру (вони прекрасні - прислухайтесь)
і я так само боюсь тебе торкнутися
бо я точно порву надтонкі волосини, зіткані з чогось особливого, так вже було не раз і не двічі. я не будую, бо мій дідусь був будівельником, а я - ні. я руйную, бо для цього не потрібні навички. я - руйнівник, пожежник із майбутнього Бредбері.

Думки, навіяні однією ну дуже настирною людиною

Я не вірю в кохання з першого погляду. Не буває так, щоб зовнішність людини настільки виказувала душу. Мені дуже важко звикати до людей. Потрібно провести не один місяць разом щоб я назвала людину другом, щоб впустила її в світ своїх метеликів, що вже говорити про кохання. Насправді, я не розумію людей, які відразу віддають комусь секрет свого світу. Навіщо? Як можна бути впевненим, що там не зникне гармонія, будована роками? Але, з іншого боку, якщо там немає порядку: травичка не чиста, квіти не цвітуть, книги не мають свого місця на поличках, чайник не кипить і капелюшник не п'є чай зі своїми майбутніми друзями, то втрачати, справді, нічого.