Щастя?

Ви засуджуєте мене за те, що я неправильно говорю чи погано поводжуся з іншими, або за те, що роблю не те, що передбачено вашими правилами, а те, чого мені хочеться. Не любите мене, тому що я рідко з вами говорю і зовсім не цікавлюсь вами, але ж ви і справді дуже нудні. Ви повчаєте мене,  бо я не думаю про майбутнє, а живу сьогоднішнім днем, бо я вмію бути щасливою, а ви ні. Але насправді ви просто злитеся на себе через те, що я не страждаю, як ви, а насолоджуюся життям.

Ви нещасні. І мені вас щиро жаль, хоча я і вважаю жаль найогиднішим з почуттів. Ви живете так, як треба, або так, як вам сказали жити. Ви не щасливі тільки тому, що ви не знаєте що таке щастя. Щастя - гроші? Щастя - сім'я? Щастя - популярність? Чи може, щастя - свобода?

Великі буденні відкриття

    

Хоча день сьогодні не вдався зранку, я все ж зробила два великих для себе відкриття: щоб стати щасливішим, потрібно почати робити щось хороше іншим; коли ми говоримо з Богом, ми по-суті говоримо самі з собою.
Звичайно, раніше я знала і те, і те, але якось не звертала уваги, чи, може, не мала підтверджень цьому. Не знаю чому, але якесь дивне таке усвідомлення прийшло до мене саме сьогодні.

забила. забула.
нудьгую,бо маю забагато справ.
розбираю клавіатуру, бо не вистачає часу ні на що.
а ще хочеться заховати всі свої почуття і думки глибоко під ковдру в кімнату хижини на схилі невідомої гори в старих Карпатах.
вперше в житті боюся, а не чекаю літа, бо вперше кохаю.
роблю багато безглуздостей і все ж всім так подобається, ніхто не заперечує.
давно не писала, бо не хотіла нікому нічого казати, бо коли щасливий, треба мовчати. щоб не наврочили. бо коли думки не приходять, відчуваєш самотність. але не тоді, коли їх відлякує кохання. це гарний захисник від думок.

дякую за увагу. все.

...слова, вимовлені вголос - втрачені навіки...

Вітання зі Львовом

Сьогодні от прокинулася з дивним таким відчуттям, ніби я чогось не зробила, ніби не привіталася з містом. Я знову приїхала до Львова, і зараз моя мама звинуватить мене в зраді, але це моє улюблене місто, яке я люблю навіть більше за Луцьк. А вранці в мені прокинулося непереборне бажання нової книжечки про Енн Ширлі і теплого латте із улюбленої кав'ярні. Такі непереборні бажання, які перемагають навіть мою природжену непереможну лінь, в мене рідкість, то я навіть не снідавши пішла на прогулянку.

а ще от шукала стареньку паперову шопку, і знайшла свої старі альбоми... не так давно ніби було, а я вже й забула про них...

Я не лінива - я беру приклад зі своїх клітин - я зберігаю енергію.
Хоча, насправді, саме зараз я зовсім не схожа на ліниву - знову завалила себе роботою, купою справ, обов'язків і бажань. Я щаслива, не зважаючи ні на що. Я знаю, що для справжнього щастя потрібно зовсім небагато - багато роботи і того, хто б підтримав в моменти, коли все руйнується. Так от завантажити себе роботою дуже легко (мені принаймні це вдалося дуже швидко і невимушено - насправді, сама не помітила як це сталося), а людина, яка мене підтримає завжди була, є і буде поряд. Можливо, ця людина часом міняється, можливо, щоразу це хтось інший, може, навіть я не завжди помічаю це, але вона завжди поряд, як мінімум в моєму серці.

Тепер люди замість намиста носять навушники, замість браслетів - годинники, а замість думок - дивні звуки, які вони називають музикою...

Вчора якось гортала блокнот і натрапила на пізньо-серпневий вірш, який чомусь викликав у мене посмішку і якесь полегшення. Нехай і вам він принесе хоч якийсь позитив)



Ніби літо, а дуже холодно.
Я ходжу, перемотана коцом,
І цікавлюсь чужими походами
Й переплетом чужих емоцій.

Ніби нудно і нецікаво,
А до мене вернулась муза
І тому п'ю багато кави
І готую душевні шлюзи.

Ніби небо вночі красиве,
А мені якось не до нього.
Може й правда, що я щаслива,
І дарма щось прошу у Бога?

Ніби ти давно не приходиш,
Та мені вже тебе й не треба.
Я шукаю вже інший погляд
Й часом свій направляю в небо...

Нам лист!

А ви знаєте як приємно отримувати паперові листи? Обов'язково спробуйте! Листи викликають посмішку навіть якщо вони написані неприємними людьми, але щиро і від душі. Навіть, якщо там багато незрозумілих і дивних фраз, купа помилок і не дуже зрозумілі думки, листи несуть в собі гарні емоції... Варто лише подумати про те, що колись цей папір шелестів листям, а тепер частинка лісу лежить у вас на столі, варто уявити як людина думала що написати, як ручка літала над папером, як думки наввипередки влізали автору в голову, як слова красувалися один поперед одного між лінійками чи клітинками листка, як чай самотньо холонув, бо про нього забули, захоплені письмом. Це не такі бездушні букви, якими зараз послуговуюсь я, це кривульки, в кожну з яких вкладене щось особливе, знаки, які несуть тепло рук і душі.
Будь ласка, люди, будьте уважнішими щодо інших - пишіть їм паперові листи!

***

ти схожий на павутинку
такі ж чудні узори
такі ж переливи на сонці
такі ж пісні від подиху вітру (вони прекрасні - прислухайтесь)
і я так само боюсь тебе торкнутися
бо я точно порву надтонкі волосини, зіткані з чогось особливого, так вже було не раз і не двічі. я не будую, бо мій дідусь був будівельником, а я - ні. я руйную, бо для цього не потрібні навички. я - руйнівник, пожежник із майбутнього Бредбері.

Не ти

і ще дещо зі старого...

А знаєш? А тепер вже не болить...
Ти здогадаєшся, я думаю, чому.
Бо я вже звикла, й це не просто мить -
Це стиль життя, в якому ти погруз...
Ні, це не ти і не твоя душа.
І це не ти, якого я кохала.
Я зараз, як поранене лоша,
Яке без сили серед шляху впало.
А ти - не ти, на себе геть не схожий.
Ти деградуєш, синапси втрачаєш,
Із унікального ти станеш так, як кожен.
Я уже чую як ти розмовляєш...
Пардон, поводишся ти, як останнє бидло,
Ти думав, що життя це буде легким?
Невже тобі самому не набридло?
Як шкода, що від тебе я далеко...
Хоча, напевно, це нічого не змінило б,
Мене б ти не послухався, напевно,
Ти не правий - тебе життя не било,
Це ти життя зламав необережно...
Та сонце буде вранці знов вставати,
І звечора заходити за обрій.
Мені тебе не буде вистачати...
Але нічого більш не зміниться в природі.

PS photo by marburi

Жертва

Так от - цікаве запитання:
Кого люблю? А чи кохаю?
Бо не подобається давня
Ота порада-заклинання:
Послухай серця, воно скаже...
ВОНО давно лежить у комі!
У нього передозування,
А, може, навіть і саркома
Від запитань, думок важливих,
Бо, "що забардзо, то не здраво",
Бо то не можна так зациклить
Свою увагу і уяву.
Так. Важко зовсім і незвично
Цю краплю відчувать любові
Та, може, з часом і возвисить
Вона, а не утопить
У цьому шквалі, вихрі, зливі
Емоцій, почуттів, любові
А, може, так от і залишить
Тонути аж до непритоми.
І невідомо, що то буде:
Політ, заплив чи перегони.
Боротись я за щось не звикла,
І не люблю я перепони.
Але, якщо для щастя треба
Летіти, плавати чи бігти,
Я можу принести у жертву
Усі свої старі закони.

26.05.13

Щоб не сумувати

Коли хандра, просинаєшся зразу з поганим настроєм і не те щоб встаєш, а, здається, народжуєшся не з тієї ноги, не потрібно впадати в депресію чи апатію, різати вени ложкою, стрибати зі стільця чи вішатися на туалетному папері. Для того щоб розвіятись і, можливо, навіть підняти настрій, потрібно лише кілька друзів, трохи позитивних людей і найкращу подругу на десерт.

Є Й НАБАГАТО ГІРШІ...

любов так змінює людину,
що часом сам не впізнаю
себе. Це краща половина
моя, хоч вірш зовсім не йде:
вичавлюю слова в рядочки,
складаю букви у стовпці.
насправді ж, хочу ваші очі
лиш від проблеми відвести.

змінився мій порядок денний,
всі плани - канули давно,
але я вірю в чудо щастя
і в те, що нам воно дано.
нічого так не тормошило
давно затяганих думок,
як це тремтіння в моїх жилах
і танго в животі кишок.

такі тепер у мене вірші
і, може, це не ідеал,
проте є й набагато гірші,
які я бачив у книжках.