Наша провина

Знаєте, дуже дивно розуміти, що десь війна, що це "десь" зовсім не за тридев'ять земель, а тут, неподалік, на іншому кінці коханої Батьківщини. І там б'ються не орки і грифони, а наші ж співвітчизники, яких тепер так часто тепер ховають згорьовані матері, нещасні родичі, друзі і просто незнайомі люди, які все ж нагадують, що "герої не вмирають". Я не знаю чи стає легше тим, чийого сина-коханого-батька-брата засипають землею, проте мало б. Але все ж мій змучений мозок відмовляється сприймати те, що я тут купую фарбу і морозиво, а там мої герої у важкій і жаркій амуніції біжать полем і лісом визволяти землю, яка не потрібна тим, хто там жив. Бо хто там жив? Не хочу розпалювати ворожнечу чи когось ображати, бо всюди є різні люди, але всі ми знаємо хто там жив.

Війна. Тепер я знаю що це таке. Я зрозуміла, що війна дуже різна. Бо всі дивляться однаково, а бачать зовсім інше.

а поки я іду в себе хочу щоб всі знали, що найбільше в світі я люблю свою сестричку

пс гарного всім відпочинку і удачі на сесії

Щастя?

Ви засуджуєте мене за те, що я неправильно говорю чи погано поводжуся з іншими, або за те, що роблю не те, що передбачено вашими правилами, а те, чого мені хочеться. Не любите мене, тому що я рідко з вами говорю і зовсім не цікавлюсь вами, але ж ви і справді дуже нудні. Ви повчаєте мене,  бо я не думаю про майбутнє, а живу сьогоднішнім днем, бо я вмію бути щасливою, а ви ні. Але насправді ви просто злитеся на себе через те, що я не страждаю, як ви, а насолоджуюся життям.

Ви нещасні. І мені вас щиро жаль, хоча я і вважаю жаль найогиднішим з почуттів. Ви живете так, як треба, або так, як вам сказали жити. Ви не щасливі тільки тому, що ви не знаєте що таке щастя. Щастя - гроші? Щастя - сім'я? Щастя - популярність? Чи може, щастя - свобода?

забила. забула.
нудьгую,бо маю забагато справ.
розбираю клавіатуру, бо не вистачає часу ні на що.
а ще хочеться заховати всі свої почуття і думки глибоко під ковдру в кімнату хижини на схилі невідомої гори в старих Карпатах.
вперше в житті боюся, а не чекаю літа, бо вперше кохаю.
роблю багато безглуздостей і все ж всім так подобається, ніхто не заперечує.
давно не писала, бо не хотіла нікому нічого казати, бо коли щасливий, треба мовчати. щоб не наврочили. бо коли думки не приходять, відчуваєш самотність. але не тоді, коли їх відлякує кохання. це гарний захисник від думок.

дякую за увагу. все.

...слова, вимовлені вголос - втрачені навіки...

Вітання зі Львовом

Сьогодні от прокинулася з дивним таким відчуттям, ніби я чогось не зробила, ніби не привіталася з містом. Я знову приїхала до Львова, і зараз моя мама звинуватить мене в зраді, але це моє улюблене місто, яке я люблю навіть більше за Луцьк. А вранці в мені прокинулося непереборне бажання нової книжечки про Енн Ширлі і теплого латте із улюбленої кав'ярні. Такі непереборні бажання, які перемагають навіть мою природжену непереможну лінь, в мене рідкість, то я навіть не снідавши пішла на прогулянку.

завдяки, чи заради тебе я покинула вірші
вже давно не збиралися букви в слова і у строфи
та життя моє, певно, не стало від того гіршим
і не сталось у світі від цього чомусь катастрофи

ніби все в мене є - я щаслива-щаслива людина
та зжимається серце, коли чує ритми і риму,
бо щасливі люди не пишуть сумнії вірші,
а веселих, щасливих чи добрих писати не вмію...

а ще от шукала стареньку паперову шопку, і знайшла свої старі альбоми... не так давно ніби було, а я вже й забула про них...

І все ж, я не розумію лише одного.

Більше 20 років тому 90% жителів тоді ще УРСР проголосували за незалежність України, її вихід з Радянського Союзу. Зараз частина тих самих людей повертає голову в сторону Росії, правонаслідниці СРСР.
Невже з тієї сторони прийшло ще мало горя на наші землі? Мало людей було знищено віяннями з Москви? Мало крові випила з нас "старша сестра"? Мало знущань ми зазнали?

Я не розумію як можна продавати душу за гроші, не розумію як можна продавати свою Батьківщину, свій народ. Напевно, мені справді не дано зрозуміти цього. І, напевно, це і на краще.

Любіть Україну так, як досі ніхто ще цього не робив...

затишок

Ловлю кота. Люблю кота. Мурчик теж мене любить. Або просто так собі думаю. Його шерсть така м'якенька, пухкенька і пахне затишком.

і от починається... найближчі вечори будуть починатися з літра кави і продовжуватися до переможного кінця!!! ось так по-бойовому я налаштована сьогодні, було б добре не втратити запалу до кінця модульного тижня...

...багато-багато кави...

Прокрастинація (англ. Procrastination) — психологічний термін, означає схильність особи відкладати на потім, на завтра, на майбутнє неприємні рішення та справи. [Вікіпедія]

...я прокрастиную...

- Що ти робиш?
- Я читаю милі історії і переписуюсь з коханим. Загалом, я читаю Гербіш і А., двох моїх улюблених авторів.

моральне плацебо

"Особливо діючим самонавіяння буває в тих випадках, коли проводиться перед сном і відразу ж після ранкового пробудження, лежачи в ліжку. Які-небудь зусилля, вольові дії тут не потрібні. Всі формули вимовляються спокійно, без напруги. Подумки вимовлені слова викликають ефект самонавіяння, що приводить до відповідних змін в організмі. Уявні вселяння повинні бути простими й короткими. Слова вимовляються в повільному темпі, у такт подиху."

Тому щоранку повторюйте собі "мене чекає чудовий, найкращий у моєму житті день", а засинайте з думкою "я найщасливіша людина в цьому світі". Також ви можете продовжувати думку, розкривати і пояснювати її. Це можна назвати моральним плацебо.

Дивитися на сонце крізь вії і показувати йому своє обличчя, а не ховатись і відвертатись, як це роблять всі, коли їм сліпить очі. Адже сонце не хоче робити нам боляче, воно лиш хоче зазирнути в душу і освітлити всі найтемніші її закутки (тобто допомогти побачити себе)

- дурачитися - найвищий прояв довіри, тому що тоді ми не прикидаємося
- а мені це дійшло давно
- та дійшло то мені давно, просто зараз я побачила цьому підтвердження...

-я не модний
-ти бегемотний)))

Знайомтеся, Осінь!

На вулиці прекрасна осіння погода, але я просто не вспіваю нею намилуватися. Вічна біготня, купа справ і відсутність вільного часу не дають можливості повільно насолодитися цією чарівністю листя, яке прикрашає вже майже голі гілки, яке граційно танцює в повітрі і яке лежить пухнастим килимом поміж дерев парку.

По суті, завтра починаються вихідні. Обов'язково треба сходити в красу осені, заглянути в парк, розглянути мереживо гілок, зберегти хоч частинку тепла в собі, щоб не замерзнути взимку. А ще на вихідних обов'язково треба подивитися якийсь дуже теплий фільм, закутатися коцом і випити багато-багато теплого чаю. Навіть не зважаючи на купу різних справ, які потрібно обов'язково виконати, потрібно, просто необхідно насолодитися осінню, помітити її, адже дуже мало людей в наш час помічає природу, пори року, красу навколо.

Зупиніться, огляніться і помітьте нарешті осінь!

Такими були мої думки в четвер. Сьогодні субота і, хоча список справ каже сиди і роби, погода просто кличе, тягне мене на прогулянку, сонечко так гріє, що я відчуваю його ласку навіть в кімнаті. Отже, рішення прийняте заздалегідь - я йду знайомитися з цьогорічною осінню!

Ну і трохи моєї знайомої минулорічної осені...

Я не лінива - я беру приклад зі своїх клітин - я зберігаю енергію.
Хоча, насправді, саме зараз я зовсім не схожа на ліниву - знову завалила себе роботою, купою справ, обов'язків і бажань. Я щаслива, не зважаючи ні на що. Я знаю, що для справжнього щастя потрібно зовсім небагато - багато роботи і того, хто б підтримав в моменти, коли все руйнується. Так от завантажити себе роботою дуже легко (мені принаймні це вдалося дуже швидко і невимушено - насправді, сама не помітила як це сталося), а людина, яка мене підтримає завжди була, є і буде поряд. Можливо, ця людина часом міняється, можливо, щоразу це хтось інший, може, навіть я не завжди помічаю це, але вона завжди поряд, як мінімум в моєму серці.

Тепер люди замість намиста носять навушники, замість браслетів - годинники, а замість думок - дивні звуки, які вони називають музикою...