Про надзвичайно хороший ранок

Веселі очі і приємні слова дуже підтримують думки в позитивному руслі і не дозволяють настрою падати нижче відмітки "щаслива", сонечко освітлює мертве листя на землі і зігріває увесь світ навколо, люд бігають і метушаться, поспішають залізти в трамвай чи перейти дорогу, в навушниках грає улюблений "Сплин", а вітер тріпає волосся і кидає його просто в лице.

Наша провина

Знаєте, дуже дивно розуміти, що десь війна, що це "десь" зовсім не за тридев'ять земель, а тут, неподалік, на іншому кінці коханої Батьківщини. І там б'ються не орки і грифони, а наші ж співвітчизники, яких тепер так часто тепер ховають згорьовані матері, нещасні родичі, друзі і просто незнайомі люди, які все ж нагадують, що "герої не вмирають". Я не знаю чи стає легше тим, чийого сина-коханого-батька-брата засипають землею, проте мало б. Але все ж мій змучений мозок відмовляється сприймати те, що я тут купую фарбу і морозиво, а там мої герої у важкій і жаркій амуніції біжать полем і лісом визволяти землю, яка не потрібна тим, хто там жив. Бо хто там жив? Не хочу розпалювати ворожнечу чи когось ображати, бо всюди є різні люди, але всі ми знаємо хто там жив.

Війна. Тепер я знаю що це таке. Я зрозуміла, що війна дуже різна. Бо всі дивляться однаково, а бачать зовсім інше.

Щастя?

Ви засуджуєте мене за те, що я неправильно говорю чи погано поводжуся з іншими, або за те, що роблю не те, що передбачено вашими правилами, а те, чого мені хочеться. Не любите мене, тому що я рідко з вами говорю і зовсім не цікавлюсь вами, але ж ви і справді дуже нудні. Ви повчаєте мене,  бо я не думаю про майбутнє, а живу сьогоднішнім днем, бо я вмію бути щасливою, а ви ні. Але насправді ви просто злитеся на себе через те, що я не страждаю, як ви, а насолоджуюся життям.

Ви нещасні. І мені вас щиро жаль, хоча я і вважаю жаль найогиднішим з почуттів. Ви живете так, як треба, або так, як вам сказали жити. Ви не щасливі тільки тому, що ви не знаєте що таке щастя. Щастя - гроші? Щастя - сім'я? Щастя - популярність? Чи може, щастя - свобода?

Торжество життя над смертю

Ну, може, і з запізненням, але ж краще пізно, ніж ніколи.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

думаю, алегорія вийшла досить прозорою

Це протистояння двох титанів з карликами на плечах. Велети хочуть просто бути щасливими і спокійно жити, а малюки штрикають у них тоненькі шпильки і спихають на інших, і обіцяють, що жити стане легше, що будуть великі "пакращення", якщо перемогти суперника. А титани вірять, ведуться на безглузді провокації і щиро ненавидять один одного, хоча брехня навіть не дуже то й прихована. Але як же їм бачити замиленими очима, як чути через товстий шар локшини на вухах? Карлики ж сміються і, насолоджуючись безпекою, травлять титанів, як псів.

Яким я уявляю майбутнє України (ессе на тему з соціології)

Майбутнє - наслідок сучасного. Часто кажуть, що діти - наше майбутнє. Але давайте на хвилинку задумаємось хто це, від чого залежить їхнє світобачення, поведінка, думки. Діти - це відображення батьків, дзеркало світу, в якому вони ростуть.  А те, ким вони стануть і що зроблять, напряму залежить від дорослих, які їх зараз оточують.
Мрії - це дуже добре. Часто вони перетворюються в цілі, яких прагне прагне людина, і допомагають їй жити. Але для того щоб вони здійснились, потрібно уявляти не стільки кінцевий результат, скільки шлях, який до нього веде.

забила. забула.
нудьгую,бо маю забагато справ.
розбираю клавіатуру, бо не вистачає часу ні на що.
а ще хочеться заховати всі свої почуття і думки глибоко під ковдру в кімнату хижини на схилі невідомої гори в старих Карпатах.
вперше в житті боюся, а не чекаю літа, бо вперше кохаю.
роблю багато безглуздостей і все ж всім так подобається, ніхто не заперечує.
давно не писала, бо не хотіла нікому нічого казати, бо коли щасливий, треба мовчати. щоб не наврочили. бо коли думки не приходять, відчуваєш самотність. але не тоді, коли їх відлякує кохання. це гарний захисник від думок.

дякую за увагу. все.

Безнадія, до якої не варто вдаватися

Так, ми робимо багато необдуманих, невиважених вчинків, про які потім шкодуємо. Так ми часто робимо дуже безглузді речі, які не варті зусиль, витрачених для досягнення чогось. І це стосується не тільки окремих людей, а інколи й цілих натовпів-народів.

Можливо, теперішня бійня в Києві не найкраща дія євромайдану, але, знаєте, часто безглузді речі творять історію, так як наші особисті помилки творять життя. Я не буду приховувати, що робила, та й зараз роблю, і напевно буду робити незліченну кількість дурниць, часом дуже масштабних необдуманих помилок, але ж я вчуся на цьому. І так часто все виходить на краще, що щоразу я все менше боюся помилок і все менше їх роблю.

от так от! дивлюся що твориться в країні і сльози радості спинити не можу, бо це і є те, чого я очікую довгі два місяці, це те, що я сподівалася побачити ще на початку євромайдану...  нарешті мій народ зрозумів, що розмовляти зі скотом марно, що з такими биками, як наша влада можна владнати все лише силовими методами. і саме тоді, коли я почала розчаровуватись в майдані і революції, люди показали на що вони здатні, коли розлючені.

тепер я пишаюся своїм народом ще більше, ніж будь-коли...

СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!

Христос рождається! Славімо Його!

Вітаю всіх із найсвітлішим, найвеселішим і найдобрішим святом року! Дуже хочеться щоб у вас в цьому році було ще більше веселих днів, затишних вечорів, надихаючих моментів і приводів для радості. Добра вам і тепла!

З Різдвом Христовим!

Христос народився!
Славимо Його!

І все ж, я не розумію лише одного.

Більше 20 років тому 90% жителів тоді ще УРСР проголосували за незалежність України, її вихід з Радянського Союзу. Зараз частина тих самих людей повертає голову в сторону Росії, правонаслідниці СРСР.
Невже з тієї сторони прийшло ще мало горя на наші землі? Мало людей було знищено віяннями з Москви? Мало крові випила з нас "старша сестра"? Мало знущань ми зазнали?

Я не розумію як можна продавати душу за гроші, не розумію як можна продавати свою Батьківщину, свій народ. Напевно, мені справді не дано зрозуміти цього. І, напевно, це і на краще.

Любіть Україну так, як досі ніхто ще цього не робив...

І знову про революцію, вже ніби підсумки...

Ну от пройшло два тижні мітингів, акцій протестів, "страйків", багатообіцяючих лозунгів, пропускання пар, порожніх коридорів у ВУЗах, яскравих плакатів, холодних площ, гарячих майжечаїв і сердець. Як бачимо, результат (хотілося б написати "не", але на жаль...) забарився. Нашій владі чомусь байдуже на народ, тому основних його вимог ніхто навіть не збирається виконувати. І це не песимізм, а здоровий реалізм: влада живе окремим життям від народу, навіть не зважаючи на нас.
Це те, що думають всі.

Про поточні справи країни, або про революцію

Знаєте, сьогодні вранці почала писати такий великий пафосний пост про євромайдан, але тепер, коли повернулася до гуртожитку поїсти, просто хочу подякувати людям.

моральне плацебо

"Особливо діючим самонавіяння буває в тих випадках, коли проводиться перед сном і відразу ж після ранкового пробудження, лежачи в ліжку. Які-небудь зусилля, вольові дії тут не потрібні. Всі формули вимовляються спокійно, без напруги. Подумки вимовлені слова викликають ефект самонавіяння, що приводить до відповідних змін в організмі. Уявні вселяння повинні бути простими й короткими. Слова вимовляються в повільному темпі, у такт подиху."

Тому щоранку повторюйте собі "мене чекає чудовий, найкращий у моєму житті день", а засинайте з думкою "я найщасливіша людина в цьому світі". Також ви можете продовжувати думку, розкривати і пояснювати її. Це можна назвати моральним плацебо.

Дивитися на сонце крізь вії і показувати йому своє обличчя, а не ховатись і відвертатись, як це роблять всі, коли їм сліпить очі. Адже сонце не хоче робити нам боляче, воно лиш хоче зазирнути в душу і освітлити всі найтемніші її закутки (тобто допомогти побачити себе)

- дурачитися - найвищий прояв довіри, тому що тоді ми не прикидаємося
- а мені це дійшло давно
- та дійшло то мені давно, просто зараз я побачила цьому підтвердження...

Знайомтеся, Осінь!

На вулиці прекрасна осіння погода, але я просто не вспіваю нею намилуватися. Вічна біготня, купа справ і відсутність вільного часу не дають можливості повільно насолодитися цією чарівністю листя, яке прикрашає вже майже голі гілки, яке граційно танцює в повітрі і яке лежить пухнастим килимом поміж дерев парку.

По суті, завтра починаються вихідні. Обов'язково треба сходити в красу осені, заглянути в парк, розглянути мереживо гілок, зберегти хоч частинку тепла в собі, щоб не замерзнути взимку. А ще на вихідних обов'язково треба подивитися якийсь дуже теплий фільм, закутатися коцом і випити багато-багато теплого чаю. Навіть не зважаючи на купу різних справ, які потрібно обов'язково виконати, потрібно, просто необхідно насолодитися осінню, помітити її, адже дуже мало людей в наш час помічає природу, пори року, красу навколо.

Зупиніться, огляніться і помітьте нарешті осінь!

Такими були мої думки в четвер. Сьогодні субота і, хоча список справ каже сиди і роби, погода просто кличе, тягне мене на прогулянку, сонечко так гріє, що я відчуваю його ласку навіть в кімнаті. Отже, рішення прийняте заздалегідь - я йду знайомитися з цьогорічною осінню!

Ну і трохи моєї знайомої минулорічної осені...

Тепер люди замість намиста носять навушники, замість браслетів - годинники, а замість думок - дивні звуки, які вони називають музикою...

про осінь

Осінь виявилася дуже пунктуальною пані, на відміну від весни, яка дуже часто запізнюється. Холод і хмуре небо цьогоріч прийшли навіть трохи заздалегідь. У всіх нормальних людей навчальний рік вже почався, але не в нас! Наша біготня збудоражить Львів аж з наступного тижня. А це означає, що знову почнуться пари, репетиції, книжки по ночах, скорочені до непристойного прогулянки і довгі до неможливості лекції, а також багато нових цікавих подій. І я вже все приготувала для своєї діяльності: набудувала планів, розшукала купу цікавинок на вересень і навіть підготувала свій новий блокнот до всієї цієї плутанини.

Відпочинок закінчився і нарешті ми знову погрузимося в атмосферу робочої суєти, недосипання і нікудиневспівання. Так от рік починається досить успішно. Напевно, я нарешті вже доросла до того щоб винести свою "творчість" в люди. 22 вересня я виступлю на літвечорі клубу ЗаБавлЯнКА, щоправда, цього разу лише на Вільному мікрофоні, але це теж немале досягнення для мене.

Так от, дуже  хотілося б, щоб ви допомогли мені вибрати 2-3 вірші для читання. Була б дуже вдячною.
Ну і звичайно, хто хоче приходьте послухати.

Вибачте

Знаєте, насправді, зараз мені дуже важко вести блог. Я не можу розібратися сама в собі, зовнішні обставини взагалі катастрофічні, але ж я так хочу приносити позитив, радість і щастя, осяяти хоч кількох людей своїм світлом. Проте, моя лампа чомусь гасне і зараз лише ледь жевріє, подаючи тільки незначні натяки на своє існування. Моє світло настільки тьмяне, що не може освітити навіть найближчих людей, а жар настільки холодний, що не зігріває навіть кота. Вибачте мені, шановні читачі, якщо деякі мої публікації не світяться, а поглинають фотони, вибачте, якщо за другим законом термодинаміки я забираю у вас тепло, але я буду старатися виправитись, я справді хочу нести людям добро.
Скоро почнеться новий навчальний рік, скоро я поїду в своє лігвище, де проведу більшу частину цього року. Я щиро сподіваюся, що моє життя зміниться в кращу сторону, тому що для цього є всі передумови.
Люди, дякую, що ви зі мною (як би мало вас не було, я знаю, що ви існуєте), дякую за те, що ви мене читаєте, за те, що вам подобаються мої метелики.
Сподіваюся, що цей навчальний рік принесе вам і мені ще багато приємних сюрпризів!
А поки ось вам дуже життєстверджуюче фото, зроблене у Львові.