Залежна

Мене чекають перони, вагони чекають вірно,
Вони роблять все, як треба, вони ходять лиш рівно,
Вони не згинають спини, не горбляться, не прогинаються,
Вони не беруть на кпини мене і моїх постояльців.
І потяг мене прийме, закутає в теплий коцик,
І дружньо привітно обійме зірками літньої ночі

Мене чекають перони, вагони чекають вірно
І десь за кілометри звідси чекають щасливі очі,
Чекають задумані брови, чекають засмучені душі,
Чекають, бо не знаходять, чекають про сон забувши.
Мене заколише потяг і тихі пісні Спліна,
Бо подорож - це наркотик, а я вже давно підсіла.

Я теж не діждуся миті, коли вже побачу знову
Щасливі оті очі, задумані так брови,
Коли залікую душі, які я ж сама й засмутила,
Коли принесу спокій і затишні сновидіння.
Мене чекають перони, вагони чекають вірно,
Я скоро прийду, рідні! Ніколи я вас не покину!

06.07.2014

Це соняшникова дівчинка

 

Не заглядаєш у себе, бо боїшся монстрів.

Не вимикаєш музику, бо почуєш свої думки.
Не прибираєш в кімнаті, бо миттєво впадаєш в апатію.

Не тримаєш продукти в холодильнику, бо майже не їси.

Не плачеш, а лише дивуєшся.

Не згадуєш минулого, бо не знаєш що з ним робити.

Про надзвичайно хороший ранок

Веселі очі і приємні слова дуже підтримують думки в позитивному руслі і не дозволяють настрою падати нижче відмітки "щаслива", сонечко освітлює мертве листя на землі і зігріває увесь світ навколо, люд бігають і метушаться, поспішають залізти в трамвай чи перейти дорогу, в навушниках грає улюблений "Сплин", а вітер тріпає волосся і кидає його просто в лице.

Тим часом осінь забирає в нас тепло і сонце. Листочки, схожі на невгамовних школярів, втікають з вітром по тротуарах і дорогах, розбігаються по газонах в парках і скверах, додаючи людям роботи. Хоча, це святотацтво - збирати листя, яке так красиво, ажурно улягається під ноги, але навесні це буде лише на краще. Білочки вже ховаються від морозів, а їжачки бажають усім гарної зими і мостять свої ліжечка. Журавлі журяться за літом і прощаються з такою любою їхньому пташиному серденьку Батьківщиною. Вони летять ключами, закриваючи тепло і літечко щоб навесні знову повернутися до нас.

а поки я іду в себе хочу щоб всі знали, що найбільше в світі я люблю свою сестричку

пс гарного всім відпочинку і удачі на сесії

Торжество життя над смертю

Ну, може, і з запізненням, але ж краще пізно, ніж ніколи.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

забила. забула.
нудьгую,бо маю забагато справ.
розбираю клавіатуру, бо не вистачає часу ні на що.
а ще хочеться заховати всі свої почуття і думки глибоко під ковдру в кімнату хижини на схилі невідомої гори в старих Карпатах.
вперше в житті боюся, а не чекаю літа, бо вперше кохаю.
роблю багато безглуздостей і все ж всім так подобається, ніхто не заперечує.
давно не писала, бо не хотіла нікому нічого казати, бо коли щасливий, треба мовчати. щоб не наврочили. бо коли думки не приходять, відчуваєш самотність. але не тоді, коли їх відлякує кохання. це гарний захисник від думок.

дякую за увагу. все.

от так от! дивлюся що твориться в країні і сльози радості спинити не можу, бо це і є те, чого я очікую довгі два місяці, це те, що я сподівалася побачити ще на початку євромайдану...  нарешті мій народ зрозумів, що розмовляти зі скотом марно, що з такими биками, як наша влада можна владнати все лише силовими методами. і саме тоді, коли я почала розчаровуватись в майдані і революції, люди показали на що вони здатні, коли розлючені.

тепер я пишаюся своїм народом ще більше, ніж будь-коли...

СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!

а ще от шукала стареньку паперову шопку, і знайшла свої старі альбоми... не так давно ніби було, а я вже й забула про них...

- Що ти робиш?
- Я читаю милі історії і переписуюсь з коханим. Загалом, я читаю Гербіш і А., двох моїх улюблених авторів.

- дурачитися - найвищий прояв довіри, тому що тоді ми не прикидаємося
- а мені це дійшло давно
- та дійшло то мені давно, просто зараз я побачила цьому підтвердження...

Я не лінива - я беру приклад зі своїх клітин - я зберігаю енергію.
Хоча, насправді, саме зараз я зовсім не схожа на ліниву - знову завалила себе роботою, купою справ, обов'язків і бажань. Я щаслива, не зважаючи ні на що. Я знаю, що для справжнього щастя потрібно зовсім небагато - багато роботи і того, хто б підтримав в моменти, коли все руйнується. Так от завантажити себе роботою дуже легко (мені принаймні це вдалося дуже швидко і невимушено - насправді, сама не помітила як це сталося), а людина, яка мене підтримає завжди була, є і буде поряд. Можливо, ця людина часом міняється, можливо, щоразу це хтось інший, може, навіть я не завжди помічаю це, але вона завжди поряд, як мінімум в моєму серці.

Вчора якось гортала блокнот і натрапила на пізньо-серпневий вірш, який чомусь викликав у мене посмішку і якесь полегшення. Нехай і вам він принесе хоч якийсь позитив)



Ніби літо, а дуже холодно.
Я ходжу, перемотана коцом,
І цікавлюсь чужими походами
Й переплетом чужих емоцій.

Ніби нудно і нецікаво,
А до мене вернулась муза
І тому п'ю багато кави
І готую душевні шлюзи.

Ніби небо вночі красиве,
А мені якось не до нього.
Може й правда, що я щаслива,
І дарма щось прошу у Бога?

Ніби ти давно не приходиш,
Та мені вже тебе й не треба.
Я шукаю вже інший погляд
Й часом свій направляю в небо...

***

ти схожий на павутинку
такі ж чудні узори
такі ж переливи на сонці
такі ж пісні від подиху вітру (вони прекрасні - прислухайтесь)
і я так само боюсь тебе торкнутися
бо я точно порву надтонкі волосини, зіткані з чогось особливого, так вже було не раз і не двічі. я не будую, бо мій дідусь був будівельником, а я - ні. я руйную, бо для цього не потрібні навички. я - руйнівник, пожежник із майбутнього Бредбері.

Не ти

і ще дещо зі старого...

А знаєш? А тепер вже не болить...
Ти здогадаєшся, я думаю, чому.
Бо я вже звикла, й це не просто мить -
Це стиль життя, в якому ти погруз...
Ні, це не ти і не твоя душа.
І це не ти, якого я кохала.
Я зараз, як поранене лоша,
Яке без сили серед шляху впало.
А ти - не ти, на себе геть не схожий.
Ти деградуєш, синапси втрачаєш,
Із унікального ти станеш так, як кожен.
Я уже чую як ти розмовляєш...
Пардон, поводишся ти, як останнє бидло,
Ти думав, що життя це буде легким?
Невже тобі самому не набридло?
Як шкода, що від тебе я далеко...
Хоча, напевно, це нічого не змінило б,
Мене б ти не послухався, напевно,
Ти не правий - тебе життя не било,
Це ти життя зламав необережно...
Та сонце буде вранці знов вставати,
І звечора заходити за обрій.
Мені тебе не буде вистачати...
Але нічого більш не зміниться в природі.

PS photo by marburi

ВІДЬМА

І знаю я, що це все не назавжди.
Кажу тобі, а ти лише смієшся.
Вітаю, ти із відьмою зв'язався.
Тепер води живої не нап'єшся.

Ти віриш в світло і щасливий шлях.
Ти думаєш: "та що в цьому такого?"
Насправді ж, ти танцюєш на ножах.
Тепер тебе скалічить навіть втома.

Ти думаєш що це любов? Даремно.
Захоплюєшся нею не один.
Звичайно, вона дуже мила й чемна.
Та зваж, що це все просто від нудьги.

Її кохання вже давно не в неї,
Душа і серце в полум'ї живуть.
Її вже не врятує добра фея,
Вона вже не зверне на добру путь.

Чекаю

Та ні, я не буду закохана.

І очі твої я забуду.

Згорнуся тугим, м'яким коконом

І знов не відкриюся чуду...

Не вперше зроблю це, не вдруге,

Зі мною таке вже бувало,

Що мріяла я знайти друга

І другу життя шматувала.

Не хочу кохання високого,

Такого, що зняте з небес.

Я хочу лише бути коконом,

Для мене щоб світ ще воскрес.

Не хочу патоки романтики,

Вона залишає оскому.

Я хочу щоб в нашій галактиці

Я мала куди йти додому.

Не хочу затяжних цілунків

І тисяч багрових троянд.

Я хочу тримати за руку

І слово лиш чути "моя".

Так, згідна, що я ненормальна,

Бо я не шукаю кохання.

Я й так нездорова морально -

Навіщо іще ці зітхання?

Насправді ж, усе дуже просто:

Чекаю, як чуда, друга:

З ним поряд не буде млосно,

Він зніме усю напругу.

Мандри

У всього хорошого є кінець. Закінчилися і мої подорожі цього літа. Я дуже щаслива, що маю змогу знову спати у своєму ліжечку, а не деінде, пити чай зі своєї-маминої кружки, і митися у рідній ванній, де немає гарячої води.

Подорожі завжди викликають у мене непідробні почуття, які неможливо з чимось порівнювати чи описувати словами. Сьогодні, крокуючи містом з сумкою на плечі, кусаючи булочку-сніданок в час, коли сонце давно стомилося кочувати небом, я усвідомила, що це для мене найкращий відпочинок і найбільш цілющі ліки для душі - подорожі.

Думки, навіяні однією ну дуже настирною людиною

Я не вірю в кохання з першого погляду. Не буває так, щоб зовнішність людини настільки виказувала душу. Мені дуже важко звикати до людей. Потрібно провести не один місяць разом щоб я назвала людину другом, щоб впустила її в світ своїх метеликів, що вже говорити про кохання. Насправді, я не розумію людей, які відразу віддають комусь секрет свого світу. Навіщо? Як можна бути впевненим, що там не зникне гармонія, будована роками? Але, з іншого боку, якщо там немає порядку: травичка не чиста, квіти не цвітуть, книги не мають свого місця на поличках, чайник не кипить і капелюшник не п'є чай зі своїми майбутніми друзями, то втрачати, справді, нічого.

Подобатися, любити, кохати

Любов... яке загадкове і багатозначне слово... особливо в нашій мові. В англійській мові є слова like i love - подобатися і любити, в російській мові є нравится і любить, а українська дає нам більше варіацій, ми маємо подобатися, любити і кохати. І яка це колосальна різниця. Тобто, почуття вже діляться не на два, а на три рівні.
Зрозуміло чим відрізняється like, нравится і подобатися від love, любить і кохати (подобатися може навіть незнайома людина, або щось неживе), але яка ж різниця між кохати і любити. Насправді, кожен встановлює її сам. Вікіпедія ототожнює ці поняття, але моя свідомість відмовляється надавати двом абсолютно різним словам одного значення. Адже, кохати - це щось набагато серйозніше, щось набагато вище, ніж любити. Я люблю своїх друзів, рідних, але я їх не кохаю. Кохати можна лише кохану людину, вибачте за тавтологію. В моєму розумінні любов стоїть між подобається і кохаю, але не як проміжний варіант, а як одна з матрьошок. Я можу кохати лише ту людину, яку люблю, а любити, лише тих, хто мені подобається. Це, по моєму, логічно і зрозуміло, як те, що плавикова кислота розчиняє скло. Взагалі, мій мозок майже урівнює любов і дружбу, хоч деякі відмінності все ж зберігаються.
Останнім часом, напевно, я занадто часто вживаю слово люблю замість дружу, але ж так сказати легше "я тебе люблю", ніж "я тебе дружу". Деякі люди занадто близько до серця беруть мої слова, вони вірять, хоча насправді це лише різниця в розумінні слова - так виходить дуже багато непорозумінь. Я не хочу нікого ображати, але ж не буду всім по черзі пояснювати своє бачення цього і так незрозумілого світу. Хоча рівновага не зміститься від одного непорозуміння - до того ж так жити веселіше.