Яким я уявляю майбутнє України (ессе на тему з соціології)

Майбутнє - наслідок сучасного. Часто кажуть, що діти - наше майбутнє. Але давайте на хвилинку задумаємось хто це, від чого залежить їхнє світобачення, поведінка, думки. Діти - це відображення батьків, дзеркало світу, в якому вони ростуть.  А те, ким вони стануть і що зроблять, напряму залежить від дорослих, які їх зараз оточують.
Мрії - це дуже добре. Часто вони перетворюються в цілі, яких прагне прагне людина, і допомагають їй жити. Але для того щоб вони здійснились, потрібно уявляти не стільки кінцевий результат, скільки шлях, який до нього веде.

І знову про революцію, вже ніби підсумки...

Ну от пройшло два тижні мітингів, акцій протестів, "страйків", багатообіцяючих лозунгів, пропускання пар, порожніх коридорів у ВУЗах, яскравих плакатів, холодних площ, гарячих майжечаїв і сердець. Як бачимо, результат (хотілося б написати "не", але на жаль...) забарився. Нашій владі чомусь байдуже на народ, тому основних його вимог ніхто навіть не збирається виконувати. І це не песимізм, а здоровий реалізм: влада живе окремим життям від народу, навіть не зважаючи на нас.
Це те, що думають всі.

про осінь

Осінь виявилася дуже пунктуальною пані, на відміну від весни, яка дуже часто запізнюється. Холод і хмуре небо цьогоріч прийшли навіть трохи заздалегідь. У всіх нормальних людей навчальний рік вже почався, але не в нас! Наша біготня збудоражить Львів аж з наступного тижня. А це означає, що знову почнуться пари, репетиції, книжки по ночах, скорочені до непристойного прогулянки і довгі до неможливості лекції, а також багато нових цікавих подій. І я вже все приготувала для своєї діяльності: набудувала планів, розшукала купу цікавинок на вересень і навіть підготувала свій новий блокнот до всієї цієї плутанини.

Відпочинок закінчився і нарешті ми знову погрузимося в атмосферу робочої суєти, недосипання і нікудиневспівання. Так от рік починається досить успішно. Напевно, я нарешті вже доросла до того щоб винести свою "творчість" в люди. 22 вересня я виступлю на літвечорі клубу ЗаБавлЯнКА, щоправда, цього разу лише на Вільному мікрофоні, але це теж немале досягнення для мене.

Так от, дуже  хотілося б, щоб ви допомогли мені вибрати 2-3 вірші для читання. Була б дуже вдячною.
Ну і звичайно, хто хоче приходьте послухати.

Мандри

У всього хорошого є кінець. Закінчилися і мої подорожі цього літа. Я дуже щаслива, що маю змогу знову спати у своєму ліжечку, а не деінде, пити чай зі своєї-маминої кружки, і митися у рідній ванній, де немає гарячої води.

Подорожі завжди викликають у мене непідробні почуття, які неможливо з чимось порівнювати чи описувати словами. Сьогодні, крокуючи містом з сумкою на плечі, кусаючи булочку-сніданок в час, коли сонце давно стомилося кочувати небом, я усвідомила, що це для мене найкращий відпочинок і найбільш цілющі ліки для душі - подорожі.

Думки, навіяні однією ну дуже настирною людиною

Я не вірю в кохання з першого погляду. Не буває так, щоб зовнішність людини настільки виказувала душу. Мені дуже важко звикати до людей. Потрібно провести не один місяць разом щоб я назвала людину другом, щоб впустила її в світ своїх метеликів, що вже говорити про кохання. Насправді, я не розумію людей, які відразу віддають комусь секрет свого світу. Навіщо? Як можна бути впевненим, що там не зникне гармонія, будована роками? Але, з іншого боку, якщо там немає порядку: травичка не чиста, квіти не цвітуть, книги не мають свого місця на поличках, чайник не кипить і капелюшник не п'є чай зі своїми майбутніми друзями, то втрачати, справді, нічого.

Чудні думки

І все ж у час, коли рідненький ноутбук лежить далеко у сумці, а клавіатура домашнього комп'ютера страшенно не надихає що-небудь писати, за два дні тричі вибиває світло і трохи страшнувато довго сидіти за комп'ютером через зливи, грози і потопи в місті, у мою розпатлану голову приходять чудні думки. Насправді, саме в такі дні є більше часу для тиші, бродіння по старих думках, спогадах про недалеке минуле і елементарних висновків, до яких чомусь не доходило раніше, є час для книжок, які не планувались і справ, які давно варто було б закінчити. І саме у  такі дні найщиріше радієш знайомим голосам у трубці, за якими справді сумуєш, які так легко тебе веселять, і повідомляють тобі такі хороші новини!