завдяки, чи заради тебе я покинула вірші
вже давно не збиралися букви в слова і у строфи
та життя моє, певно, не стало від того гіршим
і не сталось у світі від цього чомусь катастрофи

ніби все в мене є - я щаслива-щаслива людина
та зжимається серце, коли чує ритми і риму,
бо щасливі люди не пишуть сумнії вірші,
а веселих, щасливих чи добрих писати не вмію...

- Що ти робиш?
- Я читаю милі історії і переписуюсь з коханим. Загалом, я читаю Гербіш і А., двох моїх улюблених авторів.

-я не модний
-ти бегемотний)))

Вчора якось гортала блокнот і натрапила на пізньо-серпневий вірш, який чомусь викликав у мене посмішку і якесь полегшення. Нехай і вам він принесе хоч якийсь позитив)



Ніби літо, а дуже холодно.
Я ходжу, перемотана коцом,
І цікавлюсь чужими походами
Й переплетом чужих емоцій.

Ніби нудно і нецікаво,
А до мене вернулась муза
І тому п'ю багато кави
І готую душевні шлюзи.

Ніби небо вночі красиве,
А мені якось не до нього.
Може й правда, що я щаслива,
І дарма щось прошу у Бога?

Ніби ти давно не приходиш,
Та мені вже тебе й не треба.
Я шукаю вже інший погляд
Й часом свій направляю в небо...

Не ти

і ще дещо зі старого...

А знаєш? А тепер вже не болить...
Ти здогадаєшся, я думаю, чому.
Бо я вже звикла, й це не просто мить -
Це стиль життя, в якому ти погруз...
Ні, це не ти і не твоя душа.
І це не ти, якого я кохала.
Я зараз, як поранене лоша,
Яке без сили серед шляху впало.
А ти - не ти, на себе геть не схожий.
Ти деградуєш, синапси втрачаєш,
Із унікального ти станеш так, як кожен.
Я уже чую як ти розмовляєш...
Пардон, поводишся ти, як останнє бидло,
Ти думав, що життя це буде легким?
Невже тобі самому не набридло?
Як шкода, що від тебе я далеко...
Хоча, напевно, це нічого не змінило б,
Мене б ти не послухався, напевно,
Ти не правий - тебе життя не било,
Це ти життя зламав необережно...
Та сонце буде вранці знов вставати,
І звечора заходити за обрій.
Мені тебе не буде вистачати...
Але нічого більш не зміниться в природі.

PS photo by marburi

Мій

Стіл, лампа, безлад - все життєво,

Слід синіх ручок поміж синіх меж.

Для тебе це, можливо, не суттєво,

Бо ми не будували жодних веж.

Ми не поклали жодної цеглинки

І не було між нами почуття.

Це все ілюзії - придумані картинки.

Не будем мати навіть каяття.

Ми ким були - ніколи вже не будем,

Не буде вже наївності і мрій,

Хоч цього ми ніколи не забудем

І ти для мене завжди тільки МІЙ!

06.08.2011