- дурачитися - найвищий прояв довіри, тому що тоді ми не прикидаємося
- а мені це дійшло давно
- та дійшло то мені давно, просто зараз я побачила цьому підтвердження...

Коли мені дуже погано,
Мене обіймають люди.
І я от не знаю напевно,
Але вони мене дуже люблять.

Коли мені дуже погано,
Мені радять цукор їсти.
І це дуже гарна порада,
Коли лінь місити тісто.

Коли мені дуже погано,
Читаю чужії вірші,
І думаю, дуже гарно
Усе ж дехто зараз пише.

Коли мені дуже погано,
Мені хтось вмикає пісню.
І я заслуховуюсь жадно
Аж поки терпіння не трісне.

Коли мені дуже погано
І світ весь жахливий і темний,
Я згадую мою маму
Й маленький пишу памфлетик.

PS photo by Anna Gawlak

Чекаю

Та ні, я не буду закохана.

І очі твої я забуду.

Згорнуся тугим, м'яким коконом

І знов не відкриюся чуду...

Не вперше зроблю це, не вдруге,

Зі мною таке вже бувало,

Що мріяла я знайти друга

І другу життя шматувала.

Не хочу кохання високого,

Такого, що зняте з небес.

Я хочу лише бути коконом,

Для мене щоб світ ще воскрес.

Не хочу патоки романтики,

Вона залишає оскому.

Я хочу щоб в нашій галактиці

Я мала куди йти додому.

Не хочу затяжних цілунків

І тисяч багрових троянд.

Я хочу тримати за руку

І слово лиш чути "моя".

Так, згідна, що я ненормальна,

Бо я не шукаю кохання.

Я й так нездорова морально -

Навіщо іще ці зітхання?

Насправді ж, усе дуже просто:

Чекаю, як чуда, друга:

З ним поряд не буде млосно,

Він зніме усю напругу.

Мандри

У всього хорошого є кінець. Закінчилися і мої подорожі цього літа. Я дуже щаслива, що маю змогу знову спати у своєму ліжечку, а не деінде, пити чай зі своєї-маминої кружки, і митися у рідній ванній, де немає гарячої води.

Подорожі завжди викликають у мене непідробні почуття, які неможливо з чимось порівнювати чи описувати словами. Сьогодні, крокуючи містом з сумкою на плечі, кусаючи булочку-сніданок в час, коли сонце давно стомилося кочувати небом, я усвідомила, що це для мене найкращий відпочинок і найбільш цілющі ліки для душі - подорожі.

Пора сумувати

Пора б вже подорослішати, менше їсти шоколаду, менше читати казок, менше відволікатися на несуттєве, менше ненавидіти, менше лінуватися, менше ображати інших, не судити про книжки по обкладинці, про пісні по назві... Пора б стати серйознішою, зайнятися собою, спілкуватися з людьми, працювати, вчитися, полюбити...

Щоб не сумувати

Коли хандра, просинаєшся зразу з поганим настроєм і не те щоб встаєш, а, здається, народжуєшся не з тієї ноги, не потрібно впадати в депресію чи апатію, різати вени ложкою, стрибати зі стільця чи вішатися на туалетному папері. Для того щоб розвіятись і, можливо, навіть підняти настрій, потрібно лише кілька друзів, трохи позитивних людей і найкращу подругу на десерт.

Хотілося б жити...

Життя набирає обертів і все менше часу я маю для того щоб подумати чи написати. І це просто чудово! Адже нещодавно мені сказали: "інколи потрібно не думати, а відчувати". Чим більше в мене роботи і менше вільного часу, тим менше я думаю, тим більше відчуваю.

Перша прем'єра

У вівторок пройшла перша моя прем'єра в складі театру-студії "Хочу!". І хоча роль дівчини без слів і з двома виходами на сцену не головна, та задоволення я отримала не менше, ніж інші учасники. Це незабутнє відчуття повернення на сцену не можливо замінити. Це, напевно, і є моє життя - творчість. Всі види мистецтва близькі мені, інколи, набагато ближчі за людей. Бувають же такі люди, народжені для мистецтва. Я відчуваю, що мистецтво - це і є, по суті, моє життя, тому що часто мені хочеться побути наодинці, там, де немає людей, але ще ніколи не виникало в мене бажання побути там, де немає мистецтва. Завжди мені хочеться творити - чи то малювати, чи писати, чи співати, а нещодавно я зрозуміла, що й виступати на сцені не так вже й важко і страшно, якщо добре підготуватися і працювати для задоволення, а не для чогось іншого. А ще, що мені кортить повертатися туди знову.

Так от виставляю кілька світлин з прем'єри і репетиції п'єси за Шевченковою "Наймичкою"

Шевченкова русалка

От і закінчився ще один напружений день. Хоча справ досить і ще на пів, але зроблено і так не мало.  До мого життя додається ще одна недоспана ніч, кілька п'ятірок та купа позитивних вражень, як винагорода за зусилля, витрачені не без певного задоволення. Приємно за свої старання отримувати гідну нагороду, ще приємніше, якщо нагорода перевершує сподівання. Це я про оцінки.

А ще сьогодні зрозуміла, що ніколи не пошкодую про те, що пішла в театральну студію. Де ще б я знайшла таких веселих позитивних і світлих людей? В сучасному світі дуже важко таких знайти, та ще й сконцентрувати в одному місці. Приємно ходити на репетиції, навіть, якщо від мене там не багато користі, туди варто ходити навіть лише заради людей і їхніх думок. Це наспрвді особливі люди з особливими душами і світосприйняттями, які  мені дуже подобаються саме своєю індивідуальністю і небуденністю.
Сьогодні на Шевченківських читаннях наша групка якісно виділилась на фоні  інших читців, причому не тільки костюмами, які були у більшості учасників, а саме душевністю, чуттєвістю і емоційністю, й, не побоюсь цього слова, професіоналізмом, яким завдячуємо нашому чудовому художньому керівнику.

Моя похмура весела неділя

Ось уже третій день весни, а все так само холодно. Мороз проникає через вікна і двері до моєї душі, напряму, без жодних перепон. Намагаюся захиститися квадратиками улюбленого коца, але це майже не допомагає... Навколо давлять книжки і конспекти, нагадуючи, що треба щось робити, щось вчити. Задумуюсь над тим, що сьогодні потрібно йти в місто: список покупок вже складений, часу до від'їзду додому майже не залишилося. За вікном пронизливий вітер і зовсім не привабливе сіре небо аж ніяк не викликають бажання приєднатися до них. Я вже зовсім розлінувалася, але моє виправдання - зима і холод (як зовнішній, так і душевний). Щоб хоч якось себе організувати і підбадьорити, вестиму блог і намагатимуся щодня виставляти хоч одну публікацію. Можливо, вам це все нецікаво, але це потрібно для мене. Не знаю, чи хтось ще читає це моє ниття, але дякую вам, якщо такі є.

Так я думала вранці, але після того як ми нагулялися, нафоткалися і добряче змерзли, я ніскілечки не шкодую про те, що вибралася у світ.

Найкращі друзі

Друзі - це така категорія людей в нашому житті, яку ми завжди любимо і приймаємо такими, які вони є. Що б не трапилося, друзі завжди поруч, навіть якщо не фізично, то в серці.
Любов - це коли ти віддаєш часточку свого серця комусь. Я роздаю своє серце рідко, але майже завжди взамін я отримую часточку іншого.

Коли мої друзі далеко, вони все одно залишаються найближче - в моєму серці, насправді, вони і є часточками мого  серця.
Мої друзі - найкращі!