Кольорові олівці

Вона вибігла за ним крізь настіж відчинені двері. На вулиці лив холодний осінній дощ, струмені води спускалися з небес долу, як сірі тоненькі стрічки.
Вона аж здригнулася від холодного, навіть морозного, дотику крапель, але швидко звикла до зливи. Змокнувши до ниточки, вона почала ловити дрижаки. Озирнулася, поглянула в обидві сторони вулиці і ніде його не побачила. Він втік.

Шевченкова русалка

От і закінчився ще один напружений день. Хоча справ досить і ще на пів, але зроблено і так не мало.  До мого життя додається ще одна недоспана ніч, кілька п'ятірок та купа позитивних вражень, як винагорода за зусилля, витрачені не без певного задоволення. Приємно за свої старання отримувати гідну нагороду, ще приємніше, якщо нагорода перевершує сподівання. Це я про оцінки.

А ще сьогодні зрозуміла, що ніколи не пошкодую про те, що пішла в театральну студію. Де ще б я знайшла таких веселих позитивних і світлих людей? В сучасному світі дуже важко таких знайти, та ще й сконцентрувати в одному місці. Приємно ходити на репетиції, навіть, якщо від мене там не багато користі, туди варто ходити навіть лише заради людей і їхніх думок. Це наспрвді особливі люди з особливими душами і світосприйняттями, які  мені дуже подобаються саме своєю індивідуальністю і небуденністю.
Сьогодні на Шевченківських читаннях наша групка якісно виділилась на фоні  інших читців, причому не тільки костюмами, які були у більшості учасників, а саме душевністю, чуттєвістю і емоційністю, й, не побоюсь цього слова, професіоналізмом, яким завдячуємо нашому чудовому художньому керівнику.

А я в Карпати...

Всі нормальні люди хочуть на море, а я, як представник "дивних" чи "незвичайних" створінь (я сумніваюсь, що людина, бо зовсім не розумію своїх одноплемінників, їхньої відсутньої логіки і поведінки загалом) хочу в гори. Там чисте, якогось особливого складу, повітря, дуже мало цих надокучливих істот, які іменують себе людьми, і така жадана тиша!
Чомусь, коли мені кажуть Карпати, я зразу ж згадую ліцейські поїздки, купу подій, які відбулися за ці 3 роки, сміх, гамір, пісні під гітару біля ватри, але я завжди забуваю про свою першу поїздку.

Ось і розпочався мій надтиждень - дні, за які я сподіваюся встигнути більше: більше вивчити, більше зробити, більше висловити, більше подарувати, більше виконати обіцянок, більше побачити людей, більше проїхати кілометрів і стати трохи більше щасливою. В такі моменти я відчуваю себе живою, втомленою, вимотаною, але живішою від усіх живих. Це так, бо я рухаюся, я бігаю і не зупиняюся, бо навіть їм на ходу. Не дарма кажуть, що рух - це життя.
А ще в такі моменти рідше думаю про відпочинок. Якби могла, не зупинялася б ніколи, завжди б рухалась. Хоча... є місце, яке я згадую завжди, як найкраще для відпочинку...

Моя похмура весела неділя

Ось уже третій день весни, а все так само холодно. Мороз проникає через вікна і двері до моєї душі, напряму, без жодних перепон. Намагаюся захиститися квадратиками улюбленого коца, але це майже не допомагає... Навколо давлять книжки і конспекти, нагадуючи, що треба щось робити, щось вчити. Задумуюсь над тим, що сьогодні потрібно йти в місто: список покупок вже складений, часу до від'їзду додому майже не залишилося. За вікном пронизливий вітер і зовсім не привабливе сіре небо аж ніяк не викликають бажання приєднатися до них. Я вже зовсім розлінувалася, але моє виправдання - зима і холод (як зовнішній, так і душевний). Щоб хоч якось себе організувати і підбадьорити, вестиму блог і намагатимуся щодня виставляти хоч одну публікацію. Можливо, вам це все нецікаво, але це потрібно для мене. Не знаю, чи хтось ще читає це моє ниття, але дякую вам, якщо такі є.

Так я думала вранці, але після того як ми нагулялися, нафоткалися і добряче змерзли, я ніскілечки не шкодую про те, що вибралася у світ.

Найкращі друзі

Друзі - це така категорія людей в нашому житті, яку ми завжди любимо і приймаємо такими, які вони є. Що б не трапилося, друзі завжди поруч, навіть якщо не фізично, то в серці.
Любов - це коли ти віддаєш часточку свого серця комусь. Я роздаю своє серце рідко, але майже завжди взамін я отримую часточку іншого.

Коли мої друзі далеко, вони все одно залишаються найближче - в моєму серці, насправді, вони і є часточками мого  серця.
Мої друзі - найкращі!

Лялька

Відчуваю себе порцеляновою лялькою.

Ніби стою на вітрині, або в якійсь колекції і спостерігаю за всіма і всім з-за скла (прозорого і гарно вимитого). Я нічого не відчуваю і ні про що не думаю - я лялька, красива, порцелянова. Мені тут добре і спокійно, нічого не тривожить мене. Все обходить мене стороною і навіть почуття, які до мене доходять, порцелянові, несправжні, їх легко розбити  і звук у них неприродній. Ніхто цього не помічає, хоча взагалі мало хто, що помічає навіть, якщо я відчуваю фізичний біль, а не моральний. Не люблю показухи і цієї напускної жалості, такої ж несправжньої, як мої почуття.