Великі буденні відкриття

    

Хоча день сьогодні не вдався зранку, я все ж зробила два великих для себе відкриття: щоб стати щасливішим, потрібно почати робити щось хороше іншим; коли ми говоримо з Богом, ми по-суті говоримо самі з собою.
Звичайно, раніше я знала і те, і те, але якось не звертала уваги, чи, може, не мала підтверджень цьому. Не знаю чому, але якесь дивне таке усвідомлення прийшло до мене саме сьогодні.

...метеликам тісно...

А я хочу тиші. У тиші душа
Себе почуває святою
У тиші немає неправди ножа,
Її не очорнюють грою.

Я хочу тихенько сидіти в садку
Щоб чути як голуб воркоче,
Він кличе голубку свою молоду
Щоб нею наситити очі.

Я хочу щоб зелень шуміла рясна,
Топитися в шелесті листя,
І чути як тихо приходить весна,
І з рос одягає намисто.

А я хочу тиші, не чути людей.
Вони мене не надихають.
Слова у них інші щораз і щодень
І думка у них не літає.

Яким я уявляю майбутнє України (ессе на тему з соціології)

Майбутнє - наслідок сучасного. Часто кажуть, що діти - наше майбутнє. Але давайте на хвилинку задумаємось хто це, від чого залежить їхнє світобачення, поведінка, думки. Діти - це відображення батьків, дзеркало світу, в якому вони ростуть.  А те, ким вони стануть і що зроблять, напряму залежить від дорослих, які їх зараз оточують.
Мрії - це дуже добре. Часто вони перетворюються в цілі, яких прагне прагне людина, і допомагають їй жити. Але для того щоб вони здійснились, потрібно уявляти не стільки кінцевий результат, скільки шлях, який до нього веде.

забила. забула.
нудьгую,бо маю забагато справ.
розбираю клавіатуру, бо не вистачає часу ні на що.
а ще хочеться заховати всі свої почуття і думки глибоко під ковдру в кімнату хижини на схилі невідомої гори в старих Карпатах.
вперше в житті боюся, а не чекаю літа, бо вперше кохаю.
роблю багато безглуздостей і все ж всім так подобається, ніхто не заперечує.
давно не писала, бо не хотіла нікому нічого казати, бо коли щасливий, треба мовчати. щоб не наврочили. бо коли думки не приходять, відчуваєш самотність. але не тоді, коли їх відлякує кохання. це гарний захисник від думок.

дякую за увагу. все.

ненавиджу і завжди щиро всією душею ненавиділа будь-що пов'язане з війною...
не дивилась фільмів, закривала вуха, слухаючи вірші, вимикала пісні....
...а зараз... що мені зробити?! закрити душу? я нічого не можу вдіяти...
влада і опозиція, як завжди, використовують щирі душі, яких Бог не чує, і заливають всім очі патріотизмом, якого самі не мають. стоять на трибуні і закликають кидатися під кулі, вимагають перемовин, а самі? самі що вони зробили? тиснули руку "ворогові", відсипалися в теплих ліжках, і просто заздрили царю, що не на його місці...
кати. кати мого народу. так писав Симоненко. він їх шукав. так от же вони - на головних телеканалах країни, якої він прагнув, яку кохав. ось вони - граються невинними життями і вигадують нові тортури.
я більше не можу нічого зробити, як заховатися, замкнути своє літо на ключ щоб метелики не замерзли і повернутися лише тоді, коли ненависть до зовнішнього світу хоч трохи вщухне.
вибачте.

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

Василь Симоненко

я просто залишу це тут